"Трагедія любові і занепад людськості" за оповіданням "Каторжна".
Митець слова Борис Грінченко відомий кожному українцю як автор одного з найкращих словників української мови, письменник, перу якого належить низка блискучих перлин вітчизняної поезії і прози. В коротких, яскравих оповіданнях Грінченко змальовує долю українця через його важкі будні, що проходять у роботі "за шматок хліба", через голод і безправ'я, без будь-яких прикрас. Це картини убогості, відчаю і голоду, на тлі яких проступає народна душа, що з тихою надією дивиться в майбутнє. До саме таких відноситься і оповідання «Каторжна» .
Цікаво, що в тому самому словнику, що його уклав Б.Грінченко, слово «каторжний» трактується як той, який завдає шкоди, неприємності; поганий, лихий. Воно уживається як лайливе слово.
«Каторжна» - це оповідання-парадокс. Автор нам показує світ дівчини на ім*я Докія правдиво, але обмежується при цьому лише чорними та білими фарбами, тому що йдеться про відсутність любові, але надлишок жорстокості у цьому світі. У цьому оповіданні автор зумів вмістити все це, змалювавши нам нещасну, але гарну дівчину. Головну героїню всі, починаючи від рідного батька і закінчуючи ровесниками, вважали диким вовком, злою та поганою, тобто «каторжною», лише тому, що вона боялася, що вони її скривдять.
Коли Докія стала дорослою дівчиною, нічого не змінилося: так само ні з ким поговорити, ні до кого пригорнутися. Зрозуміло, що своїй першій любові, шахтарю Семену, вона віддалася всією душею. Але недовго тривало щастя: хлопець зрадив її. Зрадив, занапастив та знеславив. Ось у цьому й полягає трагедія самої Докії та занепад людськості у шахтаря Семена. «Усім вона каторжна, усім на світі. Усі її ненавидять! А як вона його любила! Боже, як любила! .. І він зрадив. І він такий, як усі. О, прокляті!». Так Докія зневірилася у всьому людстві. І вона помстилася так, як цього вимагало її нещастя. Помстилася, зрештою, самій собі.
Автор стверджує, що доля дається не всім, особливо вона обходить тих, хто так її сильно бажає, хто бажає залишатися самим собою. Сенс цього твору глибший, ширший, складніший, ніж може здатися. Бо ж ми не знаємо, чому «каторжна» поводила себе так? Хіба хтось може зрозуміти її трагедію до кінця, не побувавши на її місці? Але є те, що ми стовідсотково можемо зробити ти.
«Каторжна» - це виклик до всього кращого, що живе в людині. До співчуття та любові, до людськості. Цей твір показує нам ясно, як важливо бути гуманним, добрим до інших, бо так можна врятувати чиєсь життя, не дозволити зневіритися у добрі та справедливості, врятувати чиюсь душу.
День народження – це одне із найулюбленіших свят більшості людей. Це і не дивно, адже в цей день людина отримує найбільше подарунків та побажань, її чекають приємні сюрпризи та зустрічі з друзями. В цю днину відчуваєш себе найважливішим на всій Землі.
Коли я прокидаюсь в свій День народження, то перше, що бачу – це подарунок, котрій стоїть на моєму столі. Це така сімейна традиція – залишати його там. В цей час мама вже хазяйнує на кухні, звідти долинають смачні запахи, котрі примушують швидше піднятись з ліжка і піти до неї. Неня мене ніжно цілує і намагається попіднімати за вуха стільки разів, скільки років виповнюється, але я пручаюсь, бо цей процес мені не дуже подобається. Тут же підходить і батько, котрий вже підготував якийсь веселий жарт.
Потім ми з ним починаємо прикрашати кімнати, адже по обіді до мене в гості мають прийти мої друзі. Ми надуваємо кольорові повітряні кульки, на яких тато пише різноманітні побажання для мене, а опісля розміщаємо їх на дверях та вікнах. Далі тато показує підготовлену вже стінгазету з яскравими малюнками та побажаннями. Її він розвішує на стіні в моїй кімнаті. За цей час мама вже наготувала багато смачних страв. На столі ледь вистачає місця, щоб їх поставити, але вона всеодно переживає, бо їй здається, що це мало. Так поступово підходить той час, коли починають сходитись мої гості.
Друзі приходять вчасно. Кожен з них мене вітає, дарує подарунок, а деякі презентують навіть квіти. Потім ми сідаємо за стіл, гуляємо в різні ігри, співаємо караоке, беремо участь в підготовлених батьками конкурсах. Але на жаль швидко підкрадається пізній вечір, і гості починають збиратися додому.
Я дуже люблю свій День народження. Адже це дуже веселе свято, після якого залишається купа чудових спогадів, ну і, звичайно, гора прехороших подарунків.
Митець слова Борис Грінченко відомий кожному українцю як автор одного з найкращих словників української мови, письменник, перу якого належить низка блискучих перлин вітчизняної поезії і прози. В коротких, яскравих оповіданнях Грінченко змальовує долю українця через його важкі будні, що проходять у роботі "за шматок хліба", через голод і безправ'я, без будь-яких прикрас. Це картини убогості, відчаю і голоду, на тлі яких проступає народна душа, що з тихою надією дивиться в майбутнє. До саме таких відноситься і оповідання «Каторжна» .
Цікаво, що в тому самому словнику, що його уклав Б.Грінченко, слово «каторжний» трактується як той, який завдає шкоди, неприємності; поганий, лихий. Воно уживається як лайливе слово.
«Каторжна» - це оповідання-парадокс. Автор нам показує світ дівчини на ім*я Докія правдиво, але обмежується при цьому лише чорними та білими фарбами, тому що йдеться про відсутність любові, але надлишок жорстокості у цьому світі. У цьому оповіданні автор зумів вмістити все це, змалювавши нам нещасну, але гарну дівчину. Головну героїню всі, починаючи від рідного батька і закінчуючи ровесниками, вважали диким вовком, злою та поганою, тобто «каторжною», лише тому, що вона боялася, що вони її скривдять.
Коли Докія стала дорослою дівчиною, нічого не змінилося: так само ні з ким поговорити, ні до кого пригорнутися. Зрозуміло, що своїй першій любові, шахтарю Семену, вона віддалася всією душею. Але недовго тривало щастя: хлопець зрадив її. Зрадив, занапастив та знеславив. Ось у цьому й полягає трагедія самої Докії та занепад людськості у шахтаря Семена. «Усім вона каторжна, усім на світі. Усі її ненавидять! А як вона його любила! Боже, як любила! .. І він зрадив. І він такий, як усі. О, прокляті!». Так Докія зневірилася у всьому людстві. І вона помстилася так, як цього вимагало її нещастя. Помстилася, зрештою, самій собі.
Автор стверджує, що доля дається не всім, особливо вона обходить тих, хто так її сильно бажає, хто бажає залишатися самим собою. Сенс цього твору глибший, ширший, складніший, ніж може здатися. Бо ж ми не знаємо, чому «каторжна» поводила себе так? Хіба хтось може зрозуміти її трагедію до кінця, не побувавши на її місці? Але є те, що ми стовідсотково можемо зробити ти.
«Каторжна» - це виклик до всього кращого, що живе в людині. До співчуття та любові, до людськості. Цей твір показує нам ясно, як важливо бути гуманним, добрим до інших, бо так можна врятувати чиєсь життя, не дозволити зневіритися у добрі та справедливості, врятувати чиюсь душу.Коли я прокидаюсь в свій День народження, то перше, що бачу – це подарунок, котрій стоїть на моєму столі. Це така сімейна традиція – залишати його там. В цей час мама вже хазяйнує на кухні, звідти долинають смачні запахи, котрі примушують швидше піднятись з ліжка і піти до неї. Неня мене ніжно цілує і намагається попіднімати за вуха стільки разів, скільки років виповнюється, але я пручаюсь, бо цей процес мені не дуже подобається. Тут же підходить і батько, котрий вже підготував якийсь веселий жарт.
Потім ми з ним починаємо прикрашати кімнати, адже по обіді до мене в гості мають прийти мої друзі. Ми надуваємо кольорові повітряні кульки, на яких тато пише різноманітні побажання для мене, а опісля розміщаємо їх на дверях та вікнах. Далі тато показує підготовлену вже стінгазету з яскравими малюнками та побажаннями. Її він розвішує на стіні в моїй кімнаті. За цей час мама вже наготувала багато смачних страв. На столі ледь вистачає місця, щоб їх поставити, але вона всеодно переживає, бо їй здається, що це мало. Так поступово підходить той час, коли починають сходитись мої гості.
Друзі приходять вчасно. Кожен з них мене вітає, дарує подарунок, а деякі презентують навіть квіти. Потім ми сідаємо за стіл, гуляємо в різні ігри, співаємо караоке, беремо участь в підготовлених батьками конкурсах. Але на жаль швидко підкрадається пізній вечір, і гості починають збиратися додому.
Я дуже люблю свій День народження. Адже це дуже веселе свято, після якого залишається купа чудових спогадів, ну і, звичайно, гора прехороших подарунків.