Випишіть числівники, вкажіть їхні відмінки, поясніть правопис. Влітку один тиждень рік годує. Одна бджола мало меду наносить. Два коти в одному мішку не помиряться. Обіцяного три роки ждуть. Хто два зайці гонить, той жодного незловить. Один за одного стій — виграєш бій. Одна головешка в печі гасне, а дві й у полі горять. Аж на третій яр чути ваш базар. Намолов сім мішків гречаної вовни. П'ять днів нічого не робимо, а на шостий відпочиваємо. Одному не страшно, а двом веселіше. Семеро одного не ждуть. У нього сім п'ятниць на тиждень. Хто вранці ходить на чотирьох ногах, вдень на двох, а ввечері натрьох? Між двома дубами зав'язло теля зубами. Два брати втікають, а два доганяють. Трьома зубами сіно їсть. Тисяча овець, а між ними один баранець.

нарешті і до нашого міста прибула на білих конях зима. випав білий пухнастий сніг і закрив собою все: землю, дороги, тротуари, одягнув дерева і кущі в теплі шуби.

білі коні де пролинуть вони,

там земля у снігах голубіє

я вийшов на вулицю і не впізнав її. тільки вчора ввечері все навкруги було чорним і непривітним, а сьогодні вранці сніг так блищить на сонці, що аж очам боляче. іду вулицею і по слідах на снігу бачу: ось собака пробіг, а он пташині сліди залишились на білому снігу. калюжі замерзли, перетворившись на кришталеві озерця, в яких видно воду. тихо на вулиці, усі звуки потонули в снігу.

і куди не глянеш оком, —

біле все кругом,

де змахне зима широким

білим

моя вулиця гарна в будь-яку пору року. але взимку вона стає якоюсь загадковою і чарівною. дивишся на дерева — і вони тобі казковими новорічними ялинками, які чекають зимових свят. іноді вулицю так засипає снігом, що ми з сусі змушені рити тунелі, щоб можна було вибратися із снігового полону.

нам весело взимку, а от птахам — не дуже, тому ми піклуємось про них — підгодовуємо. на білій скатертині снігу яскраво виділяються червоні ягоди горобини. дивлюсь, як галки скльовують їх довгими дзьобами. хтось прикрасив ліхтариками найбільшу ялинку на нашій вулиці. дружно чекаємо веселих свят.

у сутінки  зима  вгорнулась, 

клянучи холоди, заснула. 

навшпиньки ніч з-за хмар зіпнулась, 

в замети сторожко ступнула. 

стрункі тополі нарядила 

у тіней трепетні примари, 

і вмить в захмарну вись злетіла, 

де місяць пас зірок отари. 

– сріблястий місяцю, пастуше!  

надходить мить моя остання, 

жени скоріш отару, друже, 

нап‘ється хай краси світання!  

зірки красою обпилися, 

скупались в барвах наостанку, 

багряним злотом розлилися 

та й розчинились у світанку. 

за ними й ніч крилом змахнула, 

між хмари десь . 

зима з заметів позіхнула:  

ох! я, здається, щось проспала…