У кожного народу є свої історії, в яких розповідається про походження Всесвіту, про появу першої людини, про богів і славних героїв, які здійснювали подвиги в ім’я добра і справедливості.
Подібні легенди виникли в глибоку давнину.
У них відбилися уявлення давньої людини про навколишній його світ, де все здавалося їй загадковим і незрозумілим.
Загадкове оточувало людину з усіх боків – в зміні дня і ночі, гуркоті грому, бурях на морі – людині бачилися прояви якихось невідомих і страшних сил, добрих чи злих. Це залежало від того, який вплив вони чинили на її повсякденне життя і діяльність.
Поступово неясні уявлення про явища природи оформилися в детальну систему. Людина одушевляла оточуючу її природу, наділяючи її людськими рисами, щоб пояснити те, що не розуміла. Так був створений невидимий світ богів, майже такий же, як і світ людей на землі. Відмінності були в тому, що з кожним богом пов’язувалося те чи інше явище природи, наприклад грім або буря.
Людська фантазія уособлювала в образах богів не тільки сили природи, а й абстрактні поняття. Так виникли уявлення про богів:
любові;
війни;
справедливості;
розбрату;
обману і т. д.
Історії, придумані в Стародавній Греції, відрізнялися особливим багатством художньої фантазії. Вони і були названі міфами (грецьке слово «міф» означає розповідь). Потім ця назва поширилася на такі ж твори інших народів.
У різних країнах безіменні народні співаки розповідали про знаменні події, про подвиги вождів і героїв. Твори передавалися з вуст у вуста протягом багатьох поколінь. Проходили століття, спогади про минуле ставали все більш непевними, і реальність все більше поступалася місцем фантазії.
Довгий час вважалося, що міфи – фантастичний вимисел, але виявилося, що це не зовсім так.
В результаті археологічних розкопок була знайдена Троя, причому саме в тому місці, про яке говорилося в міфах. Розкопки підтвердили, що місто кілька разів руйнували вороги. Кілька років по тому були розкопані руїни величезного палацу на острові Крит, про який також розповідалося в міфах.
Так з’єдналися разом історії про явища природи і богів, які керують цими силами, і розповіді про реальних героїв, які жили в далекі часи. Стародавні легенди стали міфами. Хоча образи міфічних героїв і прийшли з далекого минулого, їх історії продовжують хвилювати людей і в наш час. Вони продовжують жити сьогодні у творах живопису, літератури і музики.
Міфологічні образи зустрічаються і в мові. Так, з грецької міфології прийшли вирази:
Ліна Костенко Я не знаю, хто, коли й кого нагородив уперше. Мабуть, це було давно, и яка це була нагорода—священний камінчик, золота бляшка чи зуб акули? У стародавніх греків — лавровий вінок. У фінікійців, здається, перстень. Знаю тільки, що з давніх- давен були і є нагороди, так би мовити, двох категорій: нагороди нечесні, що заохочують служити владам, і нагороди почесні, за справжні заслуги перед сустльством. Ti перші сипалися щедро, і часто з рук неправедних. Tі другі завжди приходили з запізненням, а часом і посмертно. Досить згадати хоча б трьох славетних поетів-Данте, Петрарку і Торквато Тассо. Всі знають знаменитий портрет Данте з лавровим вінком на голові. Важко собі уявити цкю горду голову без лаврового вінка. А одначе живий Данте не був Увінчаний цим лавровим вінком, це прималював йому Рафаель, вже на посмертному портреті. Петрарка теж такі не дочекався гідного визнання. 1 з гніву, з образи за поезію, за поетів він сам собі поклав на свою втомлену голову лавровий вінок - не з марнославства, а щоб не була понижена в очах людства велич поетичного генія. Торквато Тассо так і збожеволів, зацькований, прикутий ланцюгом до ліжка, і лавровий вінок йому, вже мертвому, поклали на груди. Така сумна історія найславетніших лауреатів, то що вже казати про тих, що не сягнули іхньої слави, хоч і мали талант і працювали подвижницьки для своїх народів? Лаври здавна вважалися символом перемоги і слави. Була навіть легенда, що в лавр не може вдарити блискавка. Але в голови поетів завжди били всі громи і блискавки всіх суспільних нещасть. Недарма Ярослав Iвашкевич сказав у одному вірші, що доля плете поетові два вінки. Тобто —лавровий і терновий. Далі в процесі гірких еволюцій людства на поетів одягали і солдатську шапку, і арештантську робу, і стріляли му спину, і ставили чобіт на груди. Вдосконалювалась також і система заохочень. I все глибшою робилася прірва між двома типами поетів, особливо помітна в наш час. Ще зовсім недавно про це я писала: «Буває час орлів, а нині pізне птаство. 3 державної руки сипнули ім пшона». Відцвірінькали, і настав грізний час-блискавка вдарила у фальшиві лаври, і вони обсипалися із суєтних голів.
У кожного народу є свої історії, в яких розповідається про походження Всесвіту, про появу першої людини, про богів і славних героїв, які здійснювали подвиги в ім’я добра і справедливості.
Подібні легенди виникли в глибоку давнину.
У них відбилися уявлення давньої людини про навколишній його світ, де все здавалося їй загадковим і незрозумілим.
Загадкове оточувало людину з усіх боків – в зміні дня і ночі, гуркоті грому, бурях на морі – людині бачилися прояви якихось невідомих і страшних сил, добрих чи злих. Це залежало від того, який вплив вони чинили на її повсякденне життя і діяльність.
Поступово неясні уявлення про явища природи оформилися в детальну систему. Людина одушевляла оточуючу її природу, наділяючи її людськими рисами, щоб пояснити те, що не розуміла. Так був створений невидимий світ богів, майже такий же, як і світ людей на землі. Відмінності були в тому, що з кожним богом пов’язувалося те чи інше явище природи, наприклад грім або буря.
Людська фантазія уособлювала в образах богів не тільки сили природи, а й абстрактні поняття. Так виникли уявлення про богів:
любові;
війни;
справедливості;
розбрату;
обману і т. д.
Історії, придумані в Стародавній Греції, відрізнялися особливим багатством художньої фантазії. Вони і були названі міфами (грецьке слово «міф» означає розповідь). Потім ця назва поширилася на такі ж твори інших народів.
У різних країнах безіменні народні співаки розповідали про знаменні події, про подвиги вождів і героїв. Твори передавалися з вуст у вуста протягом багатьох поколінь. Проходили століття, спогади про минуле ставали все більш непевними, і реальність все більше поступалася місцем фантазії.
Довгий час вважалося, що міфи – фантастичний вимисел, але виявилося, що це не зовсім так.
В результаті археологічних розкопок була знайдена Троя, причому саме в тому місці, про яке говорилося в міфах. Розкопки підтвердили, що місто кілька разів руйнували вороги. Кілька років по тому були розкопані руїни величезного палацу на острові Крит, про який також розповідалося в міфах.
Так з’єдналися разом історії про явища природи і богів, які керують цими силами, і розповіді про реальних героїв, які жили в далекі часи. Стародавні легенди стали міфами. Хоча образи міфічних героїв і прийшли з далекого минулого, їх історії продовжують хвилювати людей і в наш час. Вони продовжують жити сьогодні у творах живопису, літератури і музики.
Міфологічні образи зустрічаються і в мові. Так, з грецької міфології прийшли вирази:
Объяснение:
Зробити з тесту переказ.
Ліна Костенко Я не знаю, хто, коли й кого нагородив уперше. Мабуть, це було давно, и яка це була нагорода—священний камінчик, золота бляшка чи зуб акули? У стародавніх греків — лавровий вінок. У фінікійців, здається, перстень. Знаю тільки, що з давніх- давен були і є нагороди, так би мовити, двох категорій: нагороди нечесні, що заохочують служити владам, і нагороди почесні, за справжні заслуги перед сустльством. Ti перші сипалися щедро, і часто з рук неправедних. Tі другі завжди приходили з запізненням, а часом і посмертно. Досить згадати хоча б трьох славетних поетів-Данте, Петрарку і Торквато Тассо. Всі знають знаменитий портрет Данте з лавровим вінком на голові. Важко собі уявити цкю горду голову без лаврового вінка. А одначе живий Данте не був Увінчаний цим лавровим вінком, це прималював йому Рафаель, вже на посмертному портреті. Петрарка теж такі не дочекався гідного визнання. 1 з гніву, з образи за поезію, за поетів він сам собі поклав на свою втомлену голову лавровий вінок - не з марнославства, а щоб не була понижена в очах людства велич поетичного генія. Торквато Тассо так і збожеволів, зацькований, прикутий ланцюгом до ліжка, і лавровий вінок йому, вже мертвому, поклали на груди. Така сумна історія найславетніших лауреатів, то що вже казати про тих, що не сягнули іхньої слави, хоч і мали талант і працювали подвижницьки для своїх народів? Лаври здавна вважалися символом перемоги і слави. Була навіть легенда, що в лавр не може вдарити блискавка. Але в голови поетів завжди били всі громи і блискавки всіх суспільних нещасть. Недарма Ярослав Iвашкевич сказав у одному вірші, що доля плете поетові два вінки. Тобто —лавровий і терновий. Далі в процесі гірких еволюцій людства на поетів одягали і солдатську шапку, і арештантську робу, і стріляли му спину, і ставили чобіт на груди. Вдосконалювалась також і система заохочень. I все глибшою робилася прірва між двома типами поетів, особливо помітна в наш час. Ще зовсім недавно про це я писала: «Буває час орлів, а нині pізне птаство. 3 державної руки сипнули ім пшона». Відцвірінькали, і настав грізний час-блискавка вдарила у фальшиві лаври, і вони обсипалися із суєтних голів.