Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.
Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.
Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?
Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.
Зараз більшість людей,на жаль дивляться лише на зовнішність,на одяг або на якісь дорогі речи,що є не у всіх. Такі люди не дивляться на внутрішній світ людини,який може бути набагато прекраснішим а ніж ті сами дорогі телефони,чи розкішний одяг. У внутрішньому світі людини можна знайти щось краще за це. Наприклад добро,адже без добра людина буде зневажливою.Хороша людина є доброю,щирою,що поважає інших,а потім вже і поважати починають її.Можна навести ще приклад,людина що може прийти на до це щира людина.Вона насправді є людиною. Можна дружити з привабливими людьми,але не завжди розкіш і зовнішність перекриває недоліки людини. (тут можна навести свій приклад) У мене є подруга,вона може для когось бути не привабливою,але як людина,вона має велике і доброзичливе серце. Тому я вважаю,що зовнішність і коштовні речі це не головне.Треба щоб це пам‘ятали усі люди.
Объяснение:
Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.
Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.
Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?
Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.
Такі люди не дивляться на внутрішній світ людини,який може бути набагато прекраснішим а ніж ті сами дорогі телефони,чи розкішний одяг.
У внутрішньому світі людини можна знайти щось краще за це.
Наприклад добро,адже без добра людина буде зневажливою.Хороша людина є доброю,щирою,що поважає інших,а потім вже і поважати починають її.Можна навести ще приклад,людина що може прийти на до це щира людина.Вона насправді є людиною.
Можна дружити з привабливими людьми,але не завжди розкіш і зовнішність перекриває недоліки людини.
(тут можна навести свій приклад)
У мене є подруга,вона може для когось бути не привабливою,але як людина,вона має велике і доброзичливе серце.
Тому я вважаю,що зовнішність і коштовні речі це не головне.Треба щоб це пам‘ятали усі люди.