Випишіть із тексту антоніми. засяяло в барвистому травневому вінку біле оксамитове мереживо - це значить, що весна красеневі червню чародійні ключі до щедрого літа передає. кучеряві діброви, смарагдові левади й змолоділі поля мліють від радісних симфоній і веселих барв великого свята природи. у густих верболозах поміж плакучих верб, що замріяно полощуть у тихих плесах довгі віти, удень і вночі не стихають закохані соловейки. мирно воркують лагідні горлиці, тривожно голосять одинокі зозулі, на тоненькій галузці крислатого осокора легенько гойдається округла ремезова колисочка. із-за темно-зелених стіжків гордовитого рогозу тихо випливає тиха качина сімейка. неповороткий сазан виринув з обжитої ями й вимальовує широкі кола на водяній гладіні. від білого світу й до темної ночі метушаться легкокрилі берегові ластівки. з-під похилого куща розлогої шелюги випурхнула блакитнапташка, плавно торкнулася водяного дзеркала, івже в її довгому дзьобі тріпочеться срібляста верховодка. у тінистому вільшанику, у вінку крилато-ажурної папороті,яскраво-жовтим букетом тішить окоболотяне верболіззя. пишні левади пропахли медовим ароматом. барвлять на ниху веселому танці білі, салатові й голубенькі метелики. з досвітку й до смеркання заклопотано гудуть оглядніджмелі й трудівниці-бджоли.де цвіток - там медок. а кому не хочеться поласувати духмяним медом з розмаїтого левадного травозілля! не скласти ціни скарбам, щедро розсипаним на річкових левадах! колискою цивілізації, золотим земельним фондом планети звуть річкові долини. кому не хочеться побачити на власні очі їх красу! і нині ваблять до себе мальовничі левади щедрих душею прихильників дикої природи, любителів розважитися на дозвіллі з вудочкою або мисливською рушницею. не втратити б необачно цей безцінний дарунок матері-природи, до якої усі ми приросли серцем(зам. яценком).
Шлях до успіхів в будь-якій справі є тернистим. І кожного, хто намагається його пройти, чекають багато труднощів, а можливо й поразок. Але, якщо в ситуації невдач людина змогла опанувати себе, піднятися та дальше намагається підкорити Олімп, – то це вже перемога. А якщо при цьому зроблені виважені правильні висновки, добре засвоєно життєвий крок, то це подвійна перемога.
Найціннішою для людини є та перемога, котра далася їй найтяжчими зусиллями, заради якої докладалося найбільше сил. Не треба боятися помилок. Вони супроводжують кожного, хто намагається чогось добитися в цьому житті. Долаючи їх, ми повніше відчуваємо саме життя.
Основне при цьому не втрачати його сенс, бути стійкими в своїх переконання і прагнути досягни своєї мети.
Таким чином, двічі перемагає той, хто долаючи життєві труднощі, вдосконалює самого себе, вчиться на своїх помилках, загартовується. На це здатна людина, яка працює над собою та, покладаючись на власні сили, вміє шукати вихід з будь-яких ситуацій. На мою думку людина не завжди є хоробра, якщо вона застосовує фізичну силу. Мені здається, що їй просто легше застосувати фізичну силу.
Объяснение:
Українська земля породила багатьох письменників і поетів, які не тільки збагатили нашу літературу, але й уславили її серед інших літератур світу. Одне з найвеличніших імен серед них — ім'я Лесі Українки.
Доля не була поблажливою до неї. Захворівши в дитинстві, поетеса змушена була все життя долати тяжку недугу, вести, за її словами, "тридцятилітню війну" з хворобою. Коротким було її життя — лише 42 роки прожила вона. Не судилося їй особистого щастя, палкого взаємного кохання, щастя материнства. Не стала, як мріяла, піаністкою, знівечена хворобою рука не слухалася, але за всі страждання і втрати Леся Українка була обдарована Богом великим поетичним талантом, який вона віддала Україні, своєму народові. Найпершою, найвірнішою і найглибшою любов'ю Лесі Українки була її рідна земля — Україна. І той куточок України, де вона народилася, де пройшло її дитинство, — Волинь, Поділля.
Леся Українка змушена була часто подорожувати. Як перелітні птахи, відчувши наближення зими, збираються у вирій, так і вона, змучена нападами хвороби, покидала Україну, спершу ненадовго, а потім усе частіше й частіше. Наприкінці життя оселилася в Грузії, приїжджаючи в Україну лише в гості. Але де б не була поетеса, — думками вона завжди линула в Україну. Про це — численні її поезії, згадки про милу рідну країну з її чудовими краєвидами — розкішними правічними лісами, голубими озерами — навіяв дим, шо увірвався у відчинене вікно вагона, коли поетеса подорожувала до Італії. Дим чужини був гіркий, чадний. А як солодко пахнув він удома — дим багаття, домашнього вогнища.