Вліту в селі йдуть жнива,і всі люди,від старого до малого на нивах.Женці за цілий день лише раз сіли ваддихнути і перекусити.Наталка із торби дістала учорашній черствий хліб,до хліба жовте,від сонця,сало.Підобідували швиденько і мовчки,бо ще багато було роботи.За роботою вони і не замітили,що вже вечоріє.Всі заморені, поволі їдуть додому.Наталку, до себе повечеряти за подруга.Вона знає,що Наталка залишилась сиротою і їй нікому приготувати їжу.Повечерявши,Наталка поклала свої шершаві,зморені руки на стіл,і сиділа в задумі.Вона згадувала свою маму...
Я багато разів придивлявся до того, як відповідально моя бабуся ставиться до роботи. Але найбільше мені подобалось гати за випіканням пиріжків. У неї якесь особливе ставлення до хліба. Мабуть, це тому, що під час голоду вона не їла вдосталь хліба.
Отже, бабуся господарює на кухні. Тут гамір, чути булькання чогось у каструлях, цокання годинника, дзенькіт тарілок, а серед всього цього моя бабуся. її не обходить цей гармидер. Для неї головне — спекти смачні пиріжки. Очі моєї бабусі рухаються швидко, ніби наказують рукам робити саме ту роботу, яка потрібна. Обличчя бабусі осяяне усмішкою, розрум'янилось, ніби на морозі. А руки, золоті руки моєї дорогої людини, рухаються так швидко, що я не встигаю за ними стежити.
Отже, бабуся господарює на кухні. Тут гамір, чути булькання чогось у каструлях, цокання годинника, дзенькіт тарілок, а серед всього цього моя бабуся. її не обходить цей гармидер. Для неї головне — спекти смачні пиріжки. Очі моєї бабусі рухаються швидко, ніби наказують рукам робити саме ту роботу, яка потрібна. Обличчя бабусі осяяне усмішкою, розрум'янилось, ніби на морозі. А руки, золоті руки моєї дорогої людини, рухаються так швидко, що я не встигаю за ними стежити.