Висловити власну думку щодо значення народних цілителей пє

Чому потрібно творити добро? В нашому жорстокому світі сьогодні багатьом не вистачає доброти та тепла від близьких людей. Шалений темп життя вимушує людей пристосовуватись до реалій буденності. Ми не завжди замислюємося що поряд знаходяться люди, котрим необхідна наша підтримка та любов.

З раннього дитинства наші батьки розповідають нам казки, де добро завжди перемагає зло. Адже творити добрі справи набагато приємніше ніж завдавати шкоди іншим. В чому ж можуть проявлятися добрі справи і навіщо деякі люди творять добро?

Вважається, що добро завжди віддається сторицею і приносить душевну рівновагу. Деякі вважають що добрі справи необхідно робити тільки для тих хто зможе це оцінити. Але насправді робити це потрібно просто так, не чекаючи винагороди та похвали. Потрібно діяти так як хочеш щоб поводились з тобою. І ще добрі справи збільшують успішність людини. Тому що таким чином кожен може підняти свою самооцінку. Дехто робить добрі справи для того щоб стати необхідним людям.

Источник: Твір роздум на тему Добро (творити добро)

Ім’я видатного українського Кобзаря — Тараса Григоровича Шевченка — відоме далеко за межами України. Він. як дійсний патріот своєї Вітчизни, був завжди разом з нею. навіть тоді, коли був далеко від неї. Думки Кобзатзя летіли до рідної неньки, намагаючись     хоч  чимось  їй до й, скривдженій та знедоленій. Немає волі на Україні, забулася козацька слава — ось шо бентежить Таоаса Шевченка. І шле він на рідну землю свої думи, свої «квіти»: В України ідіть, діти. В нашу Україну, Попідтинню сиротами. А я — тут загину. («Думи мої, думи…») Тужить Кобзар за своєю ненькою, бо Батьківщина — єдина у світі, і її неможливо забути. Але не все спокійно на Україні, «у тім раї»: Латану свитину з каліки знімають,З шкурою знімають, бо нічим обутьКняжат недорослих: а он розпинаютьВдову за подушне, а сина кують…(«Сон» )Як тяжко і гірко пе бачити справжньому синовіУкраїни! Плаче він від того, шо забуває українськийнарод й історію свою, і культуру, і мову; замістьцього хоче стати подібним ло «московів»:Україно! Україно!Оце твої дітиМосковською блекотоюВ німецьких теплицяхЗаглушені!.. Плач, Україно!Бездітна вдовице!(«Сон»)Закликає Тарас Шевченко стати вільними, незалежними, прислухатися до плачу рідної неньки. Перебуваючи у казематі і далеко за межами своєї Батьківщини, завжди лине він думкою до неї, тужить і плаче, розуміючи, як тяжко їй зараз доводиться, позбавленій волі. Ми ніби чуємо і стогін України під ярмом — панським та московським, — і стогін самого Кобзаря: Подивіться на рай тихий,На свою Країну.Полюбіте щирим серцемВелику руїну.Розкуйтеся, братайтеся!(«І мертвим, і живим…» ) Адже Україна — єдина у світі, і не знайдемо ми ніколи нічого кращого, ніж її зелені садочки, ніж її веселі річки. Все це — вона, рідна мати, заради якої можна навіть віддати життя. Кожна країна має свої здобутки, свої ідеали. Люди усіх країн спілкуються між собою, беруть краще з культури, мистецтва, технологій, але ж не потрібно сліпо поклонятися всьому, що мають інші країни, адже Україна та українці — це самостійна нація, у якої є чудове мистецтво, перш за все пісенне, є своя історія, хоч страшна, навіть трагічна. Тому й радить Великий Кобзар: Учітесь, читайте,І чужому научайтесь.Й свого не цурайтесь,Бо хто матір забуває…Того Бог карає.І немає зломуНа всій землі безконечнійВеселого дому.(«І мертвим, і живим…») За такою Україною, вільною, незалежною, тужить Тарас Шевченко, де усі люди будуть братами, де будуть розуміти один одного так, як було колись. І тоді прийде нове життя, щасливе, радісне, «оживе добра слава», і буде «сім’я велика»; і в цій «сім’ї вольній, новій» житиме вічно ім’я великого українського Кобзаря. Тарас Григорович Шевченко вірить у те, що Україна порве «кайдани» неволі, «окропить» волю «вражою злою кров’ю, стане рівною з іншими країнами, і «забудеться срамотня давняя година», тому й кличе: Обніміться ж, брати мої,Молю вас, благаю!(«І мертвим, і живим…» )