5. Особлива форма дієслова, що виражає ознаку за дією або станом, і поєднує у собі граматичні особливості дієслова і прикметника 6. Що означає діеслово. 8. Її визначають за закінченням дієслова в третій особі множини 10. Буває дійсний, умовний, наказовий По вертикали 1. Дієслова можуть вживатися у минулому, теперішньому чи часі. 2. Дієслово- це частина мови, яка означає дію або стан предмета і відповідає на питання що робити?що? 3. Особлива незмінювана форма дієслова, що називає додаткову дію або стан і відповідає на питання що роблячи? що зробивши? 4. які функції реченні дієслово найчастіше виконує у реченні. 5. Зміна дієслів за особами, часами і числами називається 7. У реченні прикметник найчастіше виступає як. 9. Розділ граматики в якому вивчаються явища, що характеризують граматичну природу слова як граматичної одиниці мови
Першою спробою створити таку мережу спілкування став ще 1995 року сайт classmates.com, який через обмаль реклами та фінансування невдовзі був закритий. Його автор так і сказав про своє дітище: "Просто цей сайт з'явився занадто рано".
Соціальні мережі, звісно, мають свій позитив. У них можна зустріти однокласників та знайомих, навіть якщо ви "загубилися" багато років тому. Знайти, здавалося, безнадійно втрачених далеких родичів, своє перше кохання. Коли людина реєструється у соціальній мережі, спершу відчуває легку ейфорію — стільки знайомих одразу! Ми шукаємо тих, хто знав нас ще юними та безтурботними, ніби створюємо навколо себе позитивне психологічне поле — коло підтримки, черпаємо звідти нові ресурси... Але, на жаль, більшість із нас ідеалізує он-лайн друзів і приписує їм риси, яких насправді вони не мають. Швидше за все, так проявляється наша власна нереалізованість у тих або інших сферах життя (у когось усе чудово складається в особистому житті, а ось у кар'єрі — нічого помітного, чи, навпаки, хтось досяг багато в роботі, але й досі самотній). Ось і шукаємо (звісно, несвідомо) в інших те, чого нам бракує.
Недавно журналіст однієї зі столичних газет запевнив, що соціальні мережі цілком можуть замінити психотерапію. І розповів щемливу історію однієї американки, яка після розлучення перебувала в жахливому психічному стані, тому зареєструвалася в соціальній мережі.. Нові віртуальні друзі до хто чим міг: хтось — уважно вислухав, хтось — щось порадив. І сталося диво — депресивний настрій у жінки зник, хоча психотерапевти не могли нічим зарадити. Як на мене, сумна історія: жінка використовувала своїх віртуальних друзів як "жилеток", а це не зовсім етично стосовно друзів. Та й депресія, якщо це була справді вона, так легко не минула б...
Кожен із нас має дефіцит спілкування, але соціальні мережі не вирішують цієї проблеми, а можливо, навпаки — лише поглиблюють.
Проте необмежена свобода і відсутність цензури на соціальних мережах часто сприяють прояву не найкращих людських рис. Так, чоловік однієї знайомої несподівано "засів" на "Однокласниках". Жінка не забороняла, бо пара давно живе за кордоном, і вона розцінила це як ностальгію чоловіка за рідним містом, однокурсниками. А він тим часом знайомився з довірливими чи легковажними жінками, обмінюючись із ними люб'язностями. А потім, накупивши дешевих подарунків, полетів на Батьківщину у... секс-тур. Звісно, після цього їхній шлюб довго не тривав. Зрозуміло, що в цього подружжя давно назрівали проблеми, але поштовхом до неетичної поведінки чоловіка стало відчуття вседозволеності, яке дають віртуальні мережі.
Першою спробою створити таку мережу спілкування став ще 1995 року сайт classmates.com, який через обмаль реклами та фінансування невдовзі був закритий. Його автор так і сказав про своє дітище: "Просто цей сайт з'явився занадто рано".
Соціальні мережі, звісно, мають свій позитив. У них можна зустріти однокласників та знайомих, навіть якщо ви "загубилися" багато років тому. Знайти, здавалося, безнадійно втрачених далеких родичів, своє перше кохання. Коли людина реєструється у соціальній мережі, спершу відчуває легку ейфорію — стільки знайомих одразу! Ми шукаємо тих, хто знав нас ще юними та безтурботними, ніби створюємо навколо себе позитивне психологічне поле — коло підтримки, черпаємо звідти нові ресурси... Але, на жаль, більшість із нас ідеалізує он-лайн друзів і приписує їм риси, яких насправді вони не мають. Швидше за все, так проявляється наша власна нереалізованість у тих або інших сферах життя (у когось усе чудово складається в особистому житті, а ось у кар'єрі — нічого помітного, чи, навпаки, хтось досяг багато в роботі, але й досі самотній). Ось і шукаємо (звісно, несвідомо) в інших те, чого нам бракує.
Недавно журналіст однієї зі столичних газет запевнив, що соціальні мережі цілком можуть замінити психотерапію. І розповів щемливу історію однієї американки, яка після розлучення перебувала в жахливому психічному стані, тому зареєструвалася в соціальній мережі.. Нові віртуальні друзі до хто чим міг: хтось — уважно вислухав, хтось — щось порадив. І сталося диво — депресивний настрій у жінки зник, хоча психотерапевти не могли нічим зарадити. Як на мене, сумна історія: жінка використовувала своїх віртуальних друзів як "жилеток", а це не зовсім етично стосовно друзів. Та й депресія, якщо це була справді вона, так легко не минула б...
Кожен із нас має дефіцит спілкування, але соціальні мережі не вирішують цієї проблеми, а можливо, навпаки — лише поглиблюють.
Проте необмежена свобода і відсутність цензури на соціальних мережах часто сприяють прояву не найкращих людських рис. Так, чоловік однієї знайомої несподівано "засів" на "Однокласниках". Жінка не забороняла, бо пара давно живе за кордоном, і вона розцінила це як ностальгію чоловіка за рідним містом, однокурсниками. А він тим часом знайомився з довірливими чи легковажними жінками, обмінюючись із ними люб'язностями. А потім, накупивши дешевих подарунків, полетів на Батьківщину у... секс-тур. Звісно, після цього їхній шлюб довго не тривав. Зрозуміло, що в цього подружжя давно назрівали проблеми, але поштовхом до неетичної поведінки чоловіка стало відчуття вседозволеності, яке дають віртуальні мережі.
Объяснение: