Визначити тип підрядного зв'язку словосполучень |ду повільно, жовте листя, знати достеменно, знайшов можливість, перечитав двічі, гідний подиву, взувся нашвидкуруч,досвідчений майстер, вчасна до оживити минуле, язик без кісток, серйозно поговорити, любити волю, знання про природу, німе питання.
н (хто?що?)три три четвертих дві цілих п'ять десятитисячних
р (кого?чого?) трьох трьох четвертих двох цілих п'ятьох десятитисячних
д (кому?чому?) трьом трьом четвертим двом цілим п'яти десятитисячним
з (кого?що?) три три четвертих дві цілих п'ять десятитисячних
о(ким?чим?) трьома трьома четвертими двома цілими п' ятьма десятитисячними
м(на(у,по)кому?на чому?) трьох трьох четвертих двох цілих п'яти десятитисячних
Український народ має давню історію, він витворив оригінальну й неповторну культуру, відому всьому світові.
Однак найголовнішою його ознакою, що дає йому право називатися нацією, є мова – його найбільша духовна цінність, його суть, основа його буття. Саме мова формує і визначає свідомість, творить людину, культуру, історію. Це найдорожчий скарб, переданий українцям сотнями й сотнями попередніх поколінь, виплеканий у давньому переказі, у народній пісні, у влучній приказці. Народ без мови не існує, отже, плека¬ючи рідну мову, ми зберігаємо душу свого народу.
Від покоління до покоління, долаючи численні перешкоди, українці розвивали народну й літературну мови. Адже вільне, творче слово – це душа народу. Якщо в народу відібрати його мову, він зникне, втративши культуру та історію
Українська мова ввібрала в себе все найкраще, найніжніше, найвеличніше, наймудріше, найблагородніше, найпоетичніше і найболючіше – перший крик немовляти, яким воно сповістило про свою появу на світ, і останній зойк прощання людини зі світом, дзвінкий сміх щасливої дитини і зворушливий плач сироти, тугу чумаки в далекій дорозі і розпач кріпака на важкій підневільній праці, радість творчої праці та побратимської вірності і розчарування від холодної людської байдужості, блакить високого неба і золото пшеничних ланів, багрянець світанкових заграв і срібло перлистих рос, могутність бурхливого Дніпра і плин тихого Дунаю, міць столітніх дубів, що символізують силу української нації, і тихий шепіт шовкових трав, гіркоту поневірянь на чужині і від чуття піднесеності в молитві до Бога за рід свій, за Україну, за мир, добро і спокій на всій планеті.
Мова дається одвіку й довіку, це – спадкоємність не лише в межах роду, а й цілого народу. Українська мова – це святі скрижалі нашої нації, тому її слід берегти, пишатися нею, завжди пам’ятаючи про її значення, про її рятівну, цілющу, відроджуючу силу