Визначити типи поданих речень за характером предикативної основи та за наявністю / відсутністю необхідних членів речення.
1. Річ у тім, що в селі Яструбичі почали чинитися дивні речі (В.Шевчук)-
2. Літо видалося того року красне, пахуче, тепле (О. Яворська)- 3. Довго шукала святкову одежу. Вбралася в вишневу шовкову сукню з червоними трояндами (О. Яворська). 4. Людей багато з клунками ходило. Плакали, питали за рідними, та все даремно (О. Яворська). 5. Кажуть, нас тільки й можна – жаліть (Г.Лютий). 6. Воістину – “шукай жінку!” (М. Кодак).
7. Ні кола, ні двора
В Україні є чимало рослин-символів. Символом щастя та любові є калина - кущ, що славиться своїми червоними та дрібненькими плодами. Українську самобутність символізують чорнобривці. Адже раніше майже кожної хати проростали ці пахучі та барвисті квіточки. Верба символізує в нас, українців, безперервність життя. До того ж, перед Великоднем є свято, що називається Вербною неділею. Священа верба має особливі цілющі сили. Символом довголіття та мудрості є дуб. І недарма, адже це дерево вражає своєю величністю. Отже, рослинні символи з давніх-давен увиразнюють красу України.
Радіє бабуся. Пригощає внучок черешнями, свіжим медом, варениками. Та дівчаткам найбільше хочеться борщу. Мама розповідала їм, що бабуся варить смачний борщ.
Зварила бабуся борщ. Та сталась одна прикрість. Забувати стала бабуся, що вона зробила. Поки варила борщ – двічі посолила. Поставила дві миски борщу на стіл, за внучок до страви й говорить:
- А чи солила – не пам’ятаю… Стара стала… Ось сіль у сільничці – соліть за смаком.
З’їли дівчатка по ложці борщу – ой, який же солоний! Подивились одна одній в очі, усміхнулись непомітно. Ложка за ложкою – з’їли по мисці та ще трошки попросили. Їдять та дякують бабусі:
- Смачний борщ, бабусю! Завтра ми тобі варити обід помагатимем!