Моя Україна…Край пісенний, із землями родючими, людьми працьовитими та щирими, степами безкрайніми, лісами зеленими, ріками повноводими. Я щасливий, бо саме тут довелося мені народитись, тут я зростаю, навчаюсь, мужнію і з кожним днем все більше люблю свою країну з її славною історією, багатою культурою. Щоб не відбувалось, завжди українці відстоювали свободу і честь свого краю. У боротьбі з турками, польською шляхтою, німецько-фашистськими загарбниками вирішальну роль відігравав народ. Тому мені здавалось, що наша нація пережила стільки випробовувань і вже тепер заслужила добру долю. Та ворог не дрімав, він тільки причаївся і завдав удару у найважчий момент, почав сіяти розбрат між нами. Але ще Іван Якович Франко писав: “Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів” .Недруги дуже помилились, бо останні події, навпаки, об’єднали нас. Але кров проливається, гинуть наші хлопці на Сході. Мені страшно, тому молюсь до Бога щиросердно, щоб швидше закінчилася війна. Мрію прокинутись одного сонячного ранку і почути повідомлення про те, що в Україні більше не стріляють, що мир запанував на моїй землі. Хіба ми мало страждали?! Українці нікому лиха не бажали, ніколи не намагались кого-небудь завоювати, а тільки захищали своє у важкій праці здобуте і прагнули бути вільним народом. Саме тому ми, як ніхто інший, повинні жити в омріяній країні, у справедливому суспільстві. Тож найбільше мрію жити у мирній державі, щоб ніхто нікого не вбивав, щоб матері не втрачали синів, дружини – чоловіків, а діти – батьків. Хочу, щоб українці по-справжньому повірили у Бога, доводили йому свою відданість не тільки на словах, а й добрими справами, бо без діла мертвіє віра. Мрію, щоб у нашому суспільстві панували взаєморозуміння, повага та любов, щоб люди були толерантними, справедливими у ставленні один до одного. Дуже я хочу, щоб при владі були такі люди, які вболівають за свій народ, за рідну землю, а не думають про збагачення власної родини. Щоб під їх мудрим керівництвом почали працювати заводи, фабрики, відродилось сільське господарство. Тоді люди будуть мати роботу, яка гідно оплачується, у них не буде потреби їхати за кордон, щоб мати змогу утримувати сім’ю. Як часто українці пропускають важливі моменти у житті своїх близьких, друзів, бо змушені заробляти на хліб. Нерідко вони виконують найважчу роботу, яку не завжди гідно оплачують. На чужині важко знайти справедливість. Я мрію, щоб школи були обладнані по-сучасному, а ми здобували знання , йдучи у ногу з технічним прогресом. Нехай кожен учень має можливість обирати для вивчення ті предмети, які будуть потрібні для отримання омріяної професії. У вищих навчальних закладах хай вчаться ті молоді люди, які мають знання і здібності, не ті, у кого батьки заможніші. Хочу, щоб всі дотримувались виконання законів, записаних у Конституції, і кожен з нас мав однакові права перед судами. Справедливе правосуддя – основа будь-якої держави, недаремно ще Ярослав Мудрий уклав зведення законів під назвою «Руська правда», і цим він зміцнив Київську Русь. Держава існує для того, щоб забезпечити освіту, мирну працю, спокій своїх громадян, медичне обслуговування. Прагну, щоб праця всіх, хто надає можливість відновлювати здоров’я, була відповілно оцінена, а вони пам’ятали про клятву Гіппократа. Бажаю, щоб молодим давали дорогу, підтримували їх, у всьому їм допомагали, а старших – слухали та поважали. За багаторічну працю літні люди повинні бути матеріально забезпеченими, мати змогу подорожувати світом. Хай у кожній родині панує злагода, лунає щасливий дитячий сміх, бо дні безтурботного дитинства дуже швидко летять. Мрію жити у такій Україні, в якій всі шанують і люблять рідну мову, знають історію свого народу, цікавляться різними видами мистецтва, розвивають свої таланти, даровані їм Богом. На жаль, у наш час ми є свідками боротьби за цілісність і незалежність Української держави. Я знаю, що головне для кожного з нас – бути вірним своїй Батьківщині, бути її свідомим громадянином. І я намагаюсь стати ним, бо прагну бути схожим на людей, які відстоюють незалежність України. Лише вольовий дух і наполегливість українців може вплинути на долю України, зробити її кращою. Я хочу бачити наших людей дружніми, бо тільки тоді ми зможемо здолати ворога, для якого незгода є дуже зручною. Хтось скаже, що дуже важко буде досягти таких радикальних змін, але до цього треба прагнути. Нехай не тепер, не одразу почнуться зміни, але є надія, що ми і наші нащадки будемо жити саме у такому суспільстві.
Україна з давніх часів була європейською країною. Лише приєднання до Росії сповільнило на 300 років цей поступ європейської інтеграції. Тому уявляючи майбутнє України, треба добре вивчити її минуле, оскільки часто відповіді на якісь складні нинішні питання лежать у витоках минувшини.
Мрії завжди красиві. Їх по-різному уявляють і здійснюють люди. Художники — у полотнах, де світанок, де багато неба й барв. Композитори — в океані красивої музики. Письменники — у буянні слова. Скульптори — у витончених формах, які відбивають порухи душі. Мрія хліборобська — в буянні хлібів. Чим вище злітаєш у мріях, тим більше притягає вона людей і стає ніби ближчою. Мрія — стосила. Бо помножена на тисячі мрій. А отже, невмируща. А отже, всепереможна.
Усі наші мрії — то сходинка до дійсності. Ще у XVIII столітті відомий німецький публіцист і сатирик зауважив: "Майбутнє має бути закладене в теперішньому". Що це означає? Це означає, що ми повинні не дивитися собі під ноги й вирішувати тільки сьогоденні проблеми, а дивитися далі, за небокрай, планувати своє й державне життя таким чином, щоб прийдешні покоління не переробляли (як це зараз гається) чи то державний устрій, чи то Основний закон, а продовжували рухатися в одному напрямку. Той напрямок легко визначається одним реченням: "Напрямок, де кожному українцеві буде добре жити".
Кажуть, що кожен народ має свій характер. На мою думку, серед людей різних національностей дуже багато спільного: усі хочуть спокою, домашнього затишку, гарної роботи, спокійної старості. Прикро, що самі ж українці про себе склали приказку: "Де два українці, там три гетьмани" (інший варіант: "Де два українці, там три партії"). Це свідчить про те, що нам ще тривалий час доведеться слухати політичну балаканину та вихваляння наших політичних лідерів, а потім таки братися до наведення ладу у своїй власній хаті.
Дивіться також
Золоті пшеничні лани — багатство України, але ж це не все її багатство. У надрах української землі зберігаються різноманітні корисні копалини. Найголовніші — руда й вугілля. Вугілля — це Донбас, залізна руда — це Кривий Ріг. Ці два місця — ніби два рідних брати, які не можуть жити один без одного. Так само, як Захід України і Схід України є нерозривними у своїй країні Україні.
Майбутнє України, на жаль, перебуває в руках нинішніх політиків, тому що тільки громадянське суспільство може стати противагою партійним амбіціям. Але громадянське суспільство навіть за десять років сформувати неможливо. Мені здається, що на це має бути добра воля політичної еліти. Тобто кожен політик повинен працювати на благо України, а не на благо іншої держави чи за певні гроші на користь іншої країни.
Тільки за таких умов ми зможемо приєднатися до країн демократичного спрямування
Україна з давніх часів була європейською країною. Лише приєднання до Росії сповільнило на 300 років цей поступ європейської інтеграції. Тому уявляючи майбутнє України, треба добре вивчити її минуле, оскільки часто відповіді на якісь складні нинішні питання лежать у витоках минувшини.
Мрії завжди красиві. Їх по-різному уявляють і здійснюють люди. Художники — у полотнах, де світанок, де багато неба й барв. Композитори — в океані красивої музики. Письменники — у буянні слова. Скульптори — у витончених формах, які відбивають порухи душі. Мрія хліборобська — в буянні хлібів. Чим вище злітаєш у мріях, тим більше притягає вона людей і стає ніби ближчою. Мрія — стосила. Бо помножена на тисячі мрій. А отже, невмируща. А отже, всепереможна.
Усі наші мрії — то сходинка до дійсності. Ще у XVIII столітті відомий німецький публіцист і сатирик зауважив: "Майбутнє має бути закладене в теперішньому". Що це означає? Це означає, що ми повинні не дивитися собі під ноги й вирішувати тільки сьогоденні проблеми, а дивитися далі, за небокрай, планувати своє й державне життя таким чином, щоб прийдешні покоління не переробляли (як це зараз гається) чи то державний устрій, чи то Основний закон, а продовжували рухатися в одному напрямку. Той напрямок легко визначається одним реченням: "Напрямок, де кожному українцеві буде добре жити".
Кажуть, що кожен народ має свій характер. На мою думку, серед людей різних національностей дуже багато спільного: усі хочуть спокою, домашнього затишку, гарної роботи, спокійної старості. Прикро, що самі ж українці про себе склали приказку: "Де два українці, там три гетьмани" (інший варіант: "Де два українці, там три партії"). Це свідчить про те, що нам ще тривалий час доведеться слухати політичну балаканину та вихваляння наших політичних лідерів, а потім таки братися до наведення ладу у своїй власній хаті.
Дивіться такожЗолоті пшеничні лани — багатство України, але ж це не все її багатство. У надрах української землі зберігаються різноманітні корисні копалини. Найголовніші — руда й вугілля. Вугілля — це Донбас, залізна руда — це Кривий Ріг. Ці два місця — ніби два рідних брати, які не можуть жити один без одного. Так само, як Захід України і Схід України є нерозривними у своїй країні Україні.
Майбутнє України, на жаль, перебуває в руках нинішніх політиків, тому що тільки громадянське суспільство може стати противагою партійним амбіціям. Але громадянське суспільство навіть за десять років сформувати неможливо. Мені здається, що на це має бути добра воля політичної еліти. Тобто кожен політик повинен працювати на благо України, а не на благо іншої держави чи за певні гроші на користь іншої країни.
Тільки за таких умов ми зможемо приєднатися до країн демократичного спрямування