Визначте речення, у якому використано авторські неологізми. А) Плачу любові ціною свого життя – серце скапує в слово.
Б) І рухається день, як верств одвічний здвиг.
В) Там серце моє вознеслося в сліпучі верхів’я небес.
Г) Є люди, що мало чим цікавляться, я їх дрібнодухами, чи й зовсім пустодухами називаю
Д) І влягаються думи золотими томами, золоте німе захоплення, золота стеблина відданості.

І здавалось: розтає сніжинка.Запахло дужче осінню: листя пожовкле, як із кульбаби пух, вітер рвав і кружляв ним по голих городах. Любіть книгу: вона до вам розібратися в строкатому плетиві думок, навчить вас поважати людину Надворі було видно, як удень: було видно усе дерево в садку, всі верби, кожну гілляку, кожний збляклий листок… Я відчував: пахне м’ятою.Пройшла мить — літак зник за лісом.Тепловоз на станції чмихнув дуже — у лісі покотилася луна.Подивилась ясно — заспівали скрипки.Защебетав соловейко — пішла луна гаєм.Щастя-це доля.

Сьогодні ми з вами розглянемо питання, потрібна чи ні  про  шкільна форма і спробуємо дати на нього відповідь.
В Радянські часи шкільна форма була необхідним атрибутом освіти. Всі повинні були ходити в однакових костюмах, у святкові дні - в білих фартухах і  з бантами. та СРСР розпався, тепер кожна школа самостійно приймає рішення - вводити однакову форму для учнів , чи ні. З одного боку, однакова форма - це пережиток соціалізму, коли ніхто не повинен був виділятися з маси. Звісно, кожен з нас, сучасної молоді, хоче бути індивідуальним і неповторним, виділятися з-поміж інших, і це добре. Але є й інший бік медалі. В сучасному суспільстві населення дуже різко поділилося на багатих і бідних. В той час, як діти з багатих сімей можуть собі дозволити одягати в школу дизайнерські речі, у їх бідніших однокласників розвивається почуття неповноцінності. Так що однозначної відповіді на це запитання дати не можна.