Повітря, сонце, небо, земля — це багатство кожної людини. І дуже важливо все це зберегти. Раніше люди схилялися перед природою, вшановували її. Зараз людина хоче від неї взяти якнайбільше, забуваючи, що вона — гість на землі. То ж берегти природу — це одне із важливих завдань людства.І як сумно і прикро на душі, що на Україні не вберегли матінки-природи. Сьогодні трагічні дзвони лунають над нашою землею. Це дзвони пам’яті. Вони нагадують про страшну трагедію, яка відбулася в Чорнобилі. Саме там у квітні 1986 року вибухнув атомний реактор, і “мирний” атом приніс таке лихо, якого людство ще не знало. І найстрашніше те, що наслідки Чорнобильської трагедії ми будемо відчувати довгі роки, і нащадки наші не раз пом’януть її словами гіркими й гнівними.Тяжкими роздумами про цю трагедію та її наслідки пройнята поема Івана Драча “Чорнобильська мадонна”.Вже сама назва твору висвітлює його суть. Мадонна — це жінка, прекрасна своїм материнством, це життя і продовження роду, це безсмертя людства. Митці всіх часів зображували Мадонну, у кожного вона своя, неповторна, її образ проходить крізь століття. Любов та ніжність творили Мадонн. Нова Мадонна народилась із спалахів збожеволілого атома, із страшної біди. І ім’я її — Чорнобильська мадонна.На її очах змінився світ: ліс став “сонця рудіший”, пишна рослинність стала насиченою радіонуклідами. Тепер отруєні і земля, і вода, і повітря.Але найстрашніше те, що смерть торкнулася своїм крилом і дорослих, і дітей. І вагітна жінка вже ніколи не буде знати спокою за ще ненароджене дитя. Гинуть дорослі сини, борючись зі страшним вогнем, гинуть матері, які неспроможні до синам. Вогняний хрест тепер переслідує і синів, і матерів. Ніхто не врятується, бо смертельний вогонь “женеться хрестом навздогін”.Іван Драч намагається знайти витоки біди, чому вона сталась, і доходить страшного висновку: цю трагедію породили нелюди. Немає значення, хто вони: чи політики, чи вчені… Але вони будуть прокляті народом за недбалість, за байдужість.Бог їм суддя.І сьогодні обов’язок кожного з нас — зробити все, щоб ніколи більше не зазнала лиха Земля.Люди! Бережіть землю! Бережіть заради дітей, онуків, заради життя!
Хтось з французьких класиків сказав, що праця — це задоволення. Брюсов називає її радістю. Марксисти стверджують, що саме праця створила людину. "Трудовые будни — праздники для нас", — співалося в одній радянській пісні. За всіх часів трудівник був шанованим членом суспільства, а ледаря, ледацюгу воно гудило. Релігія стверджує догму про працю "у поті чола свого". Але ніхто привселюдно не говорив, що людина трудиться заради грошей, заради свого матеріального благополуччя. Розуміли це, я вважаю, усі, але вголос якось не прийнято було про це говорити, вважалося ледве не соромітним. Це, мені здається, помилковий сором.
Звичайно, людина не повинна все життя працювати тільки заради грошей. Але от на Заході (а тепер часто й у нас) студент у вільний від занять час виконує роботу, до якої не лежить душа, щоб оплачувати своє навчання. Так, він працює заради грошей. Але ж і заради того, щоб у майбутньому працювати там, куди його покликало серце. Праця в тій області, до якої є схильності й інтерес, праця за велінням серця і розуму розкриє в людині всі її здібності, таланти, а може, і геніальність. Оцінка такої праці — не менш важлива обставина, ніж визнання її суспільної значимості, користі. І не слід приховувати від себе і навколишніх, що ти хочеш одержувати за свою працю більше грошей. Кожна праця повинна бути оплачена відповідно, інакше людина втрачає стимул до неї. Як здорово, коли робота — це не тільки б добування засобів для існування. Улюблена робота — це так багато для людини! Улюблена — але не безкоштовна.
Гідна оплата праці дає людині можливість не думати постійно про хліб насущний, а зосередитися на підвищенні своєї кваліфікації, на вивченні досвіду колег, зрештою — на підвищенні свого інтелектуального рівня. Це вже справжня творчість у праці. Заради такого задоволення, щастя, радості варто працювати до сьомого поту.
Коли ми чуємо, що країну захлеснуло хабарництво, ми дружно обурюємося. Брати хабарі, як і давати їх, — це аморально, негідно. Але я нещодавно почув, що в лікаря-реаніматора дитячого відділення при пологовому будинку оклад 225 гривень. І не в початківця, а в того, що має за плечима десять років роботи. Від нього, його праці залежить найголовніше — життя немовляти. Я не буду засуджувати цього лікаря, якщо він не відмовиться від добровільної платні за працю від нескінченно вдячних батьків. За вимагання грошей у подібних і інших ситуаціях людський суд суворий. Та й не тільки людський.
І все-таки: заради чого працює людина? Заради того, щоб утримувати себе, свою родину, протриматися, так би мовити, "на плаву", або заради того, щоб реалізувати свої здібності, свої таланти, свої амбіції, навіть своє честолюбство? Я вважаю, що поштовхом, можливо, і є перше, але будь-яка людина все-таки мріє чогось досягти в цьому житті, розкрити свої здібності, показати, що вона не гірша за інших, що вона чогось варта.
Звичайно, людина не повинна все життя працювати тільки заради грошей. Але от на Заході (а тепер часто й у нас) студент у вільний від занять час виконує роботу, до якої не лежить душа, щоб оплачувати своє навчання. Так, він працює заради грошей. Але ж і заради того, щоб у майбутньому працювати там, куди його покликало серце. Праця в тій області, до якої є схильності й інтерес, праця за велінням серця і розуму розкриє в людині всі її здібності, таланти, а може, і геніальність. Оцінка такої праці — не менш важлива обставина, ніж визнання її суспільної значимості, користі. І не слід приховувати від себе і навколишніх, що ти хочеш одержувати за свою працю більше грошей. Кожна праця повинна бути оплачена відповідно, інакше людина втрачає стимул до неї. Як здорово, коли робота — це не тільки б добування засобів для існування. Улюблена робота — це так багато для людини! Улюблена — але не безкоштовна.
Гідна оплата праці дає людині можливість не думати постійно про хліб насущний, а зосередитися на підвищенні своєї кваліфікації, на вивченні досвіду колег, зрештою — на підвищенні свого інтелектуального рівня. Це вже справжня творчість у праці. Заради такого задоволення, щастя, радості варто працювати до сьомого поту.
Коли ми чуємо, що країну захлеснуло хабарництво, ми дружно обурюємося. Брати хабарі, як і давати їх, — це аморально, негідно. Але я нещодавно почув, що в лікаря-реаніматора дитячого відділення при пологовому будинку оклад 225 гривень. І не в початківця, а в того, що має за плечима десять років роботи. Від нього, його праці залежить найголовніше — життя немовляти. Я не буду засуджувати цього лікаря, якщо він не відмовиться від добровільної платні за працю від нескінченно вдячних батьків. За вимагання грошей у подібних і інших ситуаціях людський суд суворий. Та й не тільки людський.
І все-таки: заради чого працює людина? Заради того, щоб утримувати себе, свою родину, протриматися, так би мовити, "на плаву", або заради того, щоб реалізувати свої здібності, свої таланти, свої амбіції, навіть своє честолюбство? Я вважаю, що поштовхом, можливо, і є перше, але будь-яка людина все-таки мріє чогось досягти в цьому житті, розкрити свої здібності, показати, що вона не гірша за інших, що вона чогось варта.