Визначте його тему й основну думку.

Павло легко вистрибнув із кабіни й вільно побіг убік, одразу знайшовши ледве помітну в сутінках* стежину, що вела до лісу.

Гуде ліс, сухо подзвонюють мідним листом дуби, співають сосни у високості, під ногами вислизають тугі, мов литі, жолуді. Солодко пахне прілим листом і травами, пізніми грибами, що їх уже торкнулися перші приморозки.

У рову аж чорно від тернових ягід на колючих і густих кущах. Коли терен** зацвітає весною, то весь рів і лісові кущі по горбах наче обсипані снігом. Сила терну в лісі. Може, від того й назви: Тернівка, Тернова. Поміж терном, на видноті, гойдає колючими батогами шипшина, красується червоними твердими ягодами.

По землі, в ровах і ямах, повзе ожина, тьмяно поблискує чорною ягідкою-намистинкою, наче оком у перепілки.

Скільки вилазив малий Пашка за тією ожиною по ровах і проваллях, скільки лайки й стусанів мав від матері за порвані штани й пізнє вертання з лісу. Все те минуло, як перші дитячі мрії, але зосталося в пам’яті на все життя...

Однажды весной я гостил у бабушки в деревне. Выходные выдались на редкость теплыми и солнечными, чувствовался скорый приход лета.

Я был во дворе, когда вдруг подул сильный ветер. Небо на горизонте потемнело, и стало ясно: приближается гроза. Интересно было наблюдать, как небо превратилось в поле битвы, где навстречу друг другу сходятся две враждующие армии.

Туча надвигалась и закрыла собой солнце. Теплый ветер сменился холодным и окреп. Вдали стали слышны раскаты грома. Мы быстро спрятали все вещи, которые могли намокнуть под дождем, и сами скрылись в ставшем таким уютном домике.

Атака весенней грозы началась с дождя. Крупные капли оставляли черные точки на асфальте перед домом. Дождь набирал силу, как будто подпитываясь вспышками молнии и раскатами грома. Яркий свет молний на доли секунды освещал все вокруг, слепя глаза, как назойливый фотограф.

Из-за внезапности налетевший грозы можно было её испугаться, но первый шокирующий эффект быстро сменился неудержимой радостью, меня будто переполнила неукротимая энергия стихии. Захотелось узнать, как быстро намокнет на мне одежда, если я выбегу прямо сейчас под дождь. Я думаю, это было бы незабываемо, но вряд ли понравилось бы моей маме.

Дождь стал стихать так же внезапно, как и начался. И быстро сошел не нет, не превратился в мерзкий моросящий дождь, как бывает осенью, а просто исчез, как будто невидимая и могущественная рука уверенным движением перекрыла небесный кран.

Туча вместе с грозой отправилась дальше. Были слышны раскаты грома, но уже где-то вдалеке, не у нас. А над нами снова засветило солнышко, пытаясь подсушить большие лужи, оставшиеся после дождя. День продолжался.

СКОВОРОДА Григорій Савич (22.11/03.12.1722 — 29.10/09.11.1794) — філософ і поет. Народився у с. Чорнухах Лубенського полку на Полтавщині в козацькій родині. Після закінчення сільської школи продовжив освіту в КМА (1734 — 41, 1744 — 45, 1751 — 53 рр.) , де отримав ґрунтовні і всебічні знання, в тому числі й з філософії. У 1741 — 44 рр. — півчий придворної капели, брав участь в інтронізаційних святкуваннях з нагоди коронації рос. імператриці Єлизавети. У 1745 — 50 рр. разом з посольською місією генералмайора Вишневського відвідав Токай (Угорщина) , Офен (Буду) , Пресбург (Братиславу) , Відень, імовірно — Італію та Німеччину. З 1753 р. викладав поетику в Переяславському колегіумі, де написав свій перший твір — "Рассуждение о поэзии и руководство к искусству оной". Застосований С. новий метод виховання, що полягав в індивідуальному підході до учнів з метою виявлення і плекання притаманних їм природних схильностей, а також нетрадиційна інтерпретація проблем поетичного мистецтва спричинилися до ускладнення стосунків з єп. Никодимом Стрибницьким та звільнення з посади. В 1757 — 59 рр. С. працює домашнім учителем у поміщика Степана Томари, у 1759 — 66 рр. викладає у Харків. колегіумі. В ці ж роки подорожує до Москви, пішки обходить усю Слобідську Україну. У 1764 р. здійснює подорож до Києва, де відмовляється від пропозиції ченців Києво-Печерської лаври вступити до монастиря. Зрештою, залишає Харків. колегіум, обравши життя мандрівного філософа-проповідника. У наступні роки С. пише свої твори, серед яких найвідоміші: "Сад божественних пісень", "Байки харківські", "Вступні двері до християнської добронравності", "Наркіс. Розмова про те: пізнай себе", "Симфонія, названа книга Асхань, про пізнання самого себе", "Розмова п’яти подорожніх про істинне щастя в житті (товариська розмова про душевний мир) ", "Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру", "Книжечка, що називається Silenus Alcibiadis, тобто Ікона Алківіадська", "Книжечка про читання Святого Письма, названа Жінка Лотова", "Боротьба архістратига Михаїла зі Сатаною про це: легко бути добрим", "Суперечка Біса з Варсавою", "Вдячний Еродій", "Убогий Жайворонок", "Діалог. Назва його — Потоп зміїний" та ін. Характерними рисами філософії С. є діалогічність і символічно-образний стиль мислення. Філософію розуміє як мудрість, як життя в істині, побудоване на засадах його вчення. Підґрунтя філософії С. становить його концепція про дві натури і три світи, згідно з якою світ складається з двох натур — видимої і невидимої, зовнішньої і внутрішньої, тварі й Бога. Вчення про дві натури пов’язане з концепцією про три світи, яка стверджує, що все існуюче поділяється на три види буття, або світи — великий (макрокосм) , малий (мікрокосм) і символічний (Біблія) . Шлях пізнання невидимої натури — Бога — через пізнання людиною себе самої, своєї внутрішньої суті, "внутрішньої людини" можливий і, на думку С. , єдино правильний. Це переконання ґрунтується на засадничій тезі його філософії про паралелізм у структурі трьох світів: макро-, мікрокосму і Біблії. Виходячи з цієї тези, "внутрішня людина" у С. водночас індивідуальна й надіндивідуальна, космічна; її структура аналогічна будові великого світу. Тому людське самопізнання дає змогу пізнавати внутрішні закони буття зовнішньої природи.