Хлопець, випасаючи кіз, погнався за однією, яка відокремилася від решти, і, «посковзнувшись, упав у глибочезне провалля». Пастушок потрапив у місто Яян. Мешканці цього міста не звертали на нього уваги, бо кожний з них жив своїм внутрішнім «я». Яяни запитань другої людини просто не чули, бо знають тільки своє «я». Кожен мешканець міста був зосереджений на спорудженні власної вежі. Вони не спілкувалися між собою і не звертали уваги один на одного. Ніхто не може догодити яянинові, бо тільки він сам усе знає і вміє
Пам'ятник Тарасові Шевченку у Харкові урочисто відкрили 1935 року, на чотири роки раніше, ніж монумент Кобзарю у Києві та пам'ятник на його могилі у Каневі. Харківського Шевченка встановили у парку, названому на його честь. Авторство належить скульптору Матвію Манізеру, який виготовив також київську і канівську фігури Кобзаря, та архітекторові Йосипу Лангбарду. Манізер став переможцем конкурсу на найкращий проект пам'ятника, проте до створення скульптури у нього було кілька варіантів того, який вигляд мав стати остаточним. Творчі пошуки митця були тривалими. Згідно з першим задумом, велику за розмірами голову Шевченка мали встановити на циліндричному постаменті із барельєфом повстанців на колінах і в кайданах. У другому варіанті поета хотіли поставити на низький п'єдестал із зображенням персонажів із його творів. І лише третя версія проекту задовольнила скульптора і забезпечила перемогу в конкурсі. У цьому варіанті автор зберіг концепцію із персонажами, розмістивши їх у повний зріст за спіраллю довкола підніжжя фігури Кобзаря. Для того, щоб реалістично відтворити образ поета, митець ретельно вивчав зовнішність та характер Шевченка за його творами, листуванням, автопортретами та посмертною маскою. До персонажів скульптор теж підійшов відповідально. Для них йому позували актори харківського театру «Березіль»: Наталія Ужвій приміряла образ Катерини, Амвросій Бучма – селянина з жорнами на плечах, а Лесь Сердюк – кріпака зі зв'язаними руками
Хлопець, випасаючи кіз, погнався за однією, яка відокремилася від решти, і, «посковзнувшись, упав у глибочезне провалля». Пастушок потрапив у місто Яян. Мешканці цього міста не звертали на нього уваги, бо кожний з них жив своїм внутрішнім «я». Яяни запитань другої людини просто не чули, бо знають тільки своє «я». Кожен мешканець міста був зосереджений на спорудженні власної вежі. Вони не спілкувалися між собою і не звертали уваги один на одного. Ніхто не може догодити яянинові, бо тільки він сам усе знає і вміє
Пам'ятник Тарасові Шевченку у Харкові урочисто відкрили 1935 року, на чотири роки раніше, ніж монумент Кобзарю у Києві та пам'ятник на його могилі у Каневі. Харківського Шевченка встановили у парку, названому на його честь. Авторство належить скульптору Матвію Манізеру, який виготовив також київську і канівську фігури Кобзаря, та архітекторові Йосипу Лангбарду. Манізер став переможцем конкурсу на найкращий проект пам'ятника, проте до створення скульптури у нього було кілька варіантів того, який вигляд мав стати остаточним. Творчі пошуки митця були тривалими. Згідно з першим задумом, велику за розмірами голову Шевченка мали встановити на циліндричному постаменті із барельєфом повстанців на колінах і в кайданах. У другому варіанті поета хотіли поставити на низький п'єдестал із зображенням персонажів із його творів. І лише третя версія проекту задовольнила скульптора і забезпечила перемогу в конкурсі. У цьому варіанті автор зберіг концепцію із персонажами, розмістивши їх у повний зріст за спіраллю довкола підніжжя фігури Кобзаря. Для того, щоб реалістично відтворити образ поета, митець ретельно вивчав зовнішність та характер Шевченка за його творами, листуванням, автопортретами та посмертною маскою. До персонажів скульптор теж підійшов відповідально. Для них йому позували актори харківського театру «Березіль»: Наталія Ужвій приміряла образ Катерини, Амвросій Бучма – селянина з жорнами на плечах, а Лесь Сердюк – кріпака зі зв'язаними руками