Власне висловлювання . С або довести твердження Ліни Костенко: «Так, держава – це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава – це він, то досі у нас вже була б достойна держава»

Люба бабусю!

Пише вам онук Iванко. Я одержав вашого листа,

де ви пишете про свої життеві клопоти. Мені дуже

шкода, що можу лише зрідка з вами бачитись, що

так мало, і тільки на канікулах, допомагаю вам по

господарству. Сподіваюся, швидко настане літо, і

я приїду до вас. Гадаю, ви теж мене дуже чекаєте.

Хочу трохи розповісти про свої справи. Я

навчаюся на «відмінно». А ще відвідую спортивну

секцію, вчуся грати на гітарі. Бабусю, коли я до

вас приїду, то співатимемо наші улюблені пісні

під гітару.

На Новий рік та Pіздво ми, на жаль, до вас не

приїдемо, тому що поїдемо відпочивати

Карпати. Тож я попередньо вітаю вас із цими

чудовими святами.

Бувайте здорові, люба моя бабусенько! Ми з

татом і мамою міцно Вас обнімаємо.

Ваш онучок Iванко

Знаєте, а я ж не сама на танці захотіла. Мене мама записала. Вона вважає, що я замало рухаюся. Пхе, хай радіє, що я навідміну від однокласників книжки читаю, а не в телефоні зависаю. Але зараз ми не про це.

Отже, записали мене. Я спочатку протестувала. Одного разу й мовчанку(байкот) влаштовувала - нічого не до Промайнув рік, настав сьомий клас... Важко стало - уроків багато, а часу обмаль! Вирішили батьки, що досить з мене фізичної активності.

Я обурилась й кажу: "Дірку від бублика вам, а не мою відмову від танців!" А мати на це й нерозізлилася, тільки дивна така посмішка обличчя ковзнула, загадкова... Ну й вона далі дозволила ходити. А потім я вже й жити без танців не змогла. І на виступи їздила, і так вдома, і як гості прийдуть - завжди отримувала похвали.

Ось воно як дивно буває. Не хочеш, не хочеш, а потім, як полюбиш!