Вправа 1 (назвіть дієприслівниковий зворот\поясніть розділові знаки\знайдіть одиничний дієприслівник). Ялинки, одягнувши білосніжне вбрання,стояли зачаровані.
Благословенне життя, звеличене працею, осяяне любов’ю.
Сонце жбурляє пригорщі золота, всесвітом граючи в росах тремких.
Могутні дуби стоять замислившись.
Падаючи, сніг сріблився на сонці.
Степом широким, припавши до гриви, месник летів на пекельнім коні.
Стояла ніч, розкинувши над світом, шатро небес.
Насвиставшись між неба синіми берегами, вітер спати приліг.
Ми працювали не відпочиваючи.
Всю зиму піднімалися води Дніпра, заливаючи плавні, озера.
Дівчата йшли співаючи.
Солодкою стрілою пізній цвіт, скрадаючися, приморозок ранить.
Вихопившись на узвишшя, кінь розкотисто заіржав.
Объяснение:
Для исследователя иные исторические эпохи примечательны тем, что могут дать богатую информацию и пищу для размышления о том, как падок человек на всевозможные модные безделушки и украшения. В данной статье речь пойдёт о «новоявленном» модном течении, которое сейчас особенно распространено среди молодёжи (и оказывается среди людей отнюдь не юного возраста) – это стремление приукрасить своё тело «специфическим» рисунком, т.е. – татуировкой. Исторические факты и свидетельства говорят о том, что татуировка («tattoo» или "tatu" означает "рана", "знак") – это очень древнее искусство. Первое упоминание о татуировке можно встретить в работах известных античных авторов, например: древнегреческий историк Геродот, описывая быт и культуру скифского народа упоминает, что скифские князья и воины наносили специальные татуировки на свои тела, чтобы подчеркнуть и подтвердить своё благородное происхождение и отношение к привилегированному классу. «Последующие исследования обнаружили, что скиф без татуировок мог принадлежать только к низшему сословию племени, касты, рода.
«Раскопки в Горном Алтае в 1948 году Пазырской группы курганов пролили свет на татуировку скифских племен. Уникальной находкой стало тело скифского вождя. Этот вождь погиб в бою. Его череп был пробит в трех местах боевым чекалом. Набальзамированное тело погребли вместе с женой и наложницей. Погребение относят к 5-4 вв. до н.э Татуированными у вождя оказались грудь, спина, обе руки и голени.
оповідь, що пояснює походження певних елементів світобудови чи світу загалом через емоційно-чуттєві о́брази. Міф є основою різних релігійних систем, фольклорних традицій, художньої творчості. Окремі міфи, які складають певну систему, утворюють міфологію того чи іншого народу, культури, соціальної групи, яка лежить в основі характерного їм світогляду.
Міфи характерні як для первісних народів, що перебували або перебувають на стадії дораціонального, дофілософського та дорелігійного мислення, так і сучасної людини. Стосовно сучасних проявів міфів та їх наслідувань вживаються терміни «неоміф» або «псевдоміф». У новітніх дослідженнях міф часто розглядається як альтернатива науковому мисленню і невід'ємна складова сучасної культури[2].
Объяснение:
Жанрові особливості
Хоча думи визначаються як ліро-епічний жанр, але в них переважає епічний елемент. Про це свідчать чітка побудова сюжету, фабульність, оповідний характер опису подій, який, як правило, ведеться у хронологічній послідовності. Проте розповідь майже завжди подається у ліричному освітленні, яке виявляють широкі авторські відступи, пейзажні замальовки, проникнення у внутрішній світ героїв, оспівування їхніх почуттів та переживань.
На думку Г. Нудьги, «на відміну від плавності і широти розповіді гомерівського епосу в думах наявний сильний ліризм, який разом з драматизмом викладу дуже зворушує слухача. В цьому відношенні думи близькі до балад і деякий час європейські вчені так і називали їх українськими баладами. Однак своєрідна, надто оригінальна, тільки думам притаманна віршована форма, неповторний стиль, їх поетика виключають подібне ототожнення».[3].
Думи відзначаються стрункою, відшліфованою упродовж століть своєрідною поетичною формою, відмінною від усіх інших віршових форм українського фольклору. Неподібність дум до інших жанрів визначається передусім манерою виконання. Виконувались думи речитативом, що було своєрідною формою декламації в урочистому, піднесеному стилі. Драматизм виконання підсилювався музичним супроводом — грою на кобзі (рідше бандурі чи лірі). Віршовою і музичною формою думи репрезентують вищу стадію речитативного стилю, розвиненого раніше в голосіннях. Довгі рецитації дум наявні в пливкій, мінливій формі. Тому дуже важко (або й неможливо) вивчити їх напам'ять дослівно. На думку дослідників, кожен кобзар переймав від свого вчителя зразок рецитації (речитативного виконання) лише в загальних рисах, а тоді витворював свій варіант мелодії, під який виконував усі думи свого репертуару. Тобто досить гнучка та вільна щодо словесного та музичного вираження дума ніби завжди народжується заново, імпровізується. Жоден наступний варіант думи, навіть якщо вона виконується одним і тим самим виконавцем, не є тотожним з попереднім: у ході відтворення одні елементи мимоволі опускаються, інші додаються, тому думи належать до найбільш імпровізаційних видів фольклору.
+Думи про героїчну боротьбу українського народу проти шляхетсько-польського поневолення:«Дума про Самійла Кішку», «Маруся Богуславка», «Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі», «Буря на Чорному морі», «Дума про козака Голоту» чи «Козак-нетяга»,