На початку ХХІ століття бути волонтером стає модно. Можемо гати, як відомі зірки Голівуду змагаються у ділах благодійності або приймають участь в різних акціях волонтаріату.Можна сказати, що коріннями волонтаріат сягає до початку людства. Спочатку в нього не було інституційних рамок. Він розвивався в церковних і позаурядових організаціях.Є дані, що в 1859 році французький письменник-журналіст Анрі Дюнан, вражений кривавими картинами битви при Сольферіно, запропонував ідею створення Червоного Хреста — організації, яка працювала б на волонтерських засадах і надавала першу медичну до пораненим бійцям. Принципами, сформульованими Дюнаном, керуються сьогодні волонтерські організації у всьому світі.В 1920 році швейцарець П’єр Цересоль організував табір, в якому приймали участь австрійські, англійські, французькі та німецькі волонтери. Вони мали на меті спільними силами відбудувати село під Верденом у Франції, яке було знищене під час війни. Деякі з волонтерів були солдатами, які нещодавно боролися один проти одного. Попри те, вони зуміли об’єднатися і працювати в згоді для блага людей, які втратили свої домівки.Після ІІ Світової війни виникло дуже багато різних організацій, що просували ідею волонтаріату, яка залишається дієвою до сьогоднішнього дня. Однією з них є ЮНЕСКО, яке засновано для того, щоб реалізувати «інтелектуальну і моральну солідарність людства» з метою запобігання виникнення третьої світової війни. Мала вона до також у координуванні та налагодженні співпраці між волонтерськими організаціями CCIVS (Coordinating Committee for International Voluntary Service). Заснування Європейського Союзу і його розширення новими державами мало немалий вплив на розвиток організацій, що займалися волонтаріатом. Це дало змогу об’єднати державні інституції в мережу співпраці, проведення спільних дій та розширення обсягів діяльності. Органи Європейського Союзу розробили також вказівки, що допомагають діяльності цього типу організаціям на територіях Європейської Спільноти. Були розпочаті різні програми, які допомагають у фінансуванні цих заходів. Волонтерство яке остатніми роками здобуло велику підтримку в нашій країні, може вважатися справжньою ознакою часу, свідченням зростання соціальної свідомості та солідарності людей. В цьому контексті неможливо не згадати нещодавні події, а саме: «18 лютого 2011 року, в Києві пан Олів’є Адам, координатор системи ООН, відкрив міжнародну конференцію „Волонтерство — шлях до благодійності для всіх“, яка об’єднала 250 учасників. Під час конференції обговорювались питання щодо волонтерства як соціального капіталу суспільства та його соціальної й економічної складової, розглядали сучасні проблеми розвитку інфраструктури волонтерства в Україні, також дискутували стосовно ролі вищих навчальних закладів, релігійних організацій у розвитку волонтерського руху в Україні». Варто звернути увагу на те, що відкриття конференції в Києві відбувалась в рамках святкування 10-ї річниці Міжнародного року волонтерів, проголошеного Організацією Об`єднаних Націй. У своєму зверненні координатор системи ООН пан Олів’є Адам повідомив, що «ООН є сильним і постійним союзником волонтерського руху». Він зазначив, що «в Україні, дух волонтерства безсумнівно зростає, проте попереду ще довгий шлях до моменту, коли волонтери стануть стійким ресурсом. Тому ООН закликає уряд при розробці програм взяти до уваги і залучати такий цінний актив як волонтерство, який сприяє підтримці давньої традиції співпраці, згуртованості громад». Сприяло розвитку волонтаріату і виникання молодіжних організацій, рухів (Пласту, Української молоді — Христові).
В основу статьи положены корреспонденции из Заонежья, опубликованные в местной дореволюционной периодической печати и полевые этнографические данные автора за 1980-1984 гг. Наличие некоторых материалов по этнографии карел3, вепсов4 и соседних групп русских позволяет провести соответствующие аналогии.Трудовые обычаи, обряды, запреты и приметы у заонежан, как правило, не были связаны с православием. Однако, придерживаясь официального календаря, население Заонежья не работало по первопрестольным двунадесятым праздникам, на святки, а также по престольным праздникам только в тех деревнях, где они отмечались. В прочих деревнях в праздничные дни трудились, как в будни. В дни святых Варвары Великомученицы (4.XII), Саввы (12.1), 40 мучеников (9.3) не работали повсеместно. Существовала пословица; "На Савву и Варвар - не савь и не варварь". В день Параскевы Пятницы (28.X) и на Маккавеев день (1. VIII) работали только с полудня. Жители отдельных деревень давали "завет" на выполнение каких-либо работ: например, в деревнях Поля и Корытово не косили по пятницам травы. Общим, если можно так сказать, "заветным" для всего Заонежья был третий день после дня Иоанна Златоуста (24.11), когда нельзя мыть и стирать. Прядение же нитей запрещалось со второй половины дня в канун любого праздника. Строгость запретов была различной. Они не касались кормления и дойки коров, приготовления пищи. На благовещенье (25.111) после восхода солнца запрещалось и это. У русских, вепсов и карел существовала пословица: "На благовещенье птичка гнездышка не вьет, красна девица - косыньку не плетет". По воскресеньям заонежане работали только до обеда.Придерживаясь официального календаря, заонежане имели свое представление о временах года.Крестьянский календарь в Заонежье был связан исключительно с земледельческо-скотоводче-скнми работами. Весна отсчитывалась от начала сева яровых: в южной и центральной части - от дня весеннего Егория (23.IV), в северной - около весеннего Николы (9.V). Конец весны - начало лета имели общую дату-петров день (29.VI), когда приступали к сенокосу. Начало осени - конец лета приходились на ильин день (20.VII) или ильинскую пятницу, т е. на начало сева озимых. Конец осени - начало зимы - на покров (1.X), день окончательной постановки скота в стойла.
