Дзвінкі приголосні [б], [д], [д’], [ґ], [ж], [з], [з’], [г], [дж], [дз], [дз’], як правило, зберігають свою дзвінкість.
Зокрема, це відбувається:
· на кінці слова (ніж, гедз);
· в середині слова перед наступним глухим приголосним, найчастіше на межі кореня і суфікса (дiжка, жабка); виняток - дзвінкий приголосний [г], який в окремих випадках чергується з глухим [х] перед глухими [т'] і [к] (н'іхт'ї, вухкиї);
· у кінцевих дзвінких приголосних префіксах роз-, без-, через- та інших перед глухим приголосного кореня (розповідати).
Дзвінкий [з] чергується з глухим [с] тільки у префіксі з- перед наступним глухим кореня (крім [ш] і [ч]) - с'ц'іпити, схот'іти. У випадку знаходження дзвінкого свистячого [з] перед шиплячими [ш] і [ч] він чергується з глухим шиплячим [ш] (зшити).
Глухі приголосні в середині слова перед дзвінкими чергуються з відповідними дзвінкими (Вишгород).
Приголосні шиплячі звуки [ж], [ч], [ш] перед наступними свистячими [ц'], [с'] чергуються відповідно зі свистячими [з'], [ц'], [с'] (книжка)
Сонорні приголосні [в], [й], які не мають глухих відповідників, в середині слова після голосного і перед голосним, на початку слова перед будь-яким приголосним і у кінці слова перетворюються на короткі нескладові голосні [я], [ї] (вояк, гаї).
Нормативним для української мови є чергування [у] та [в]; [і] та [й] у мовному потоці, яке залежить від кінця попереднього і початку наступного слова (наш учитель, наша вчителька)
Поняття орфоепія (вимовні норми) обіймає передусім фонологічну систему мови, тобто склад розрізнювальних у даній мові самостійних звуків-фонем, їх якість, їх зміни в певних фонетичних умовах – залежно від позиції або звукового сусідства».
Маємо усвідомлювати, що рівень знань з орфоепії фактично є прямо пропорційний культурному рівню, тому цьому питанню потрібно відводити чільне місце. На жаль, досі у шкільних закладах не введено хоча б як факультативний курс цієї важливої дисципліни. Діти, часто виростаючи в російськомовному середовищі, не отримують знань із правильності вимови в школі. Більшість із них потім не отримує їх і в процесі навчання. Вважаємо, що в умовах фактично постійної білінґвальності особливу увагу необхідно надавати вивченню орфоепії саме в шкільних та вищих навчальних закладах, адже вік у такому питанні має дуже велике значення. Про це писав і В.Самійленко: «Заховання фонетичної краси нашої мови я вважаю справою особливо важною, не для спеціалістів філологів, а для всіх, хто говорить і пише вкраїнською мовою, найпаче ж для тих, хто цією мовою вчитиметься… Дбаємо ж про оригінальні й прекрасні ознаки тієї мови…». На цьому також наголошує М.Погрібний: «Висока культура усного мовлення передбачає правильність слововжитку, граматичних форм, вимови й наголосу, а також уміння користуватися всіма виразовими засобами… Помилки в наголошуванні слів, вимові звуків і їх сполучень не тільки утруднюють розуміння висловленого, а й заважають ширенню та засвоєнню усталених норм».
Кожна мова має свої особливості реалізації в мовленні. Правило, яке часто можна почути в шкільних закладах «Як пишемо, так і говоримо» фактично є неприйнятним для жодної з мов, оскільки звуків є набагато більше, ніж літер. Достатньо згадати кількість літер у латинському, арабському, кириличному алфавіті, додати до цього наявність дифтонгів, трифтонгів, спеціальних надрядкових та підрядкових позначень, щоб зрозуміти складність передачі на письмі вимови.
Різниця між українськими правописом і вимовою насправді досить значна, щоб не звертати на це відповідної уваги.
1. Малий ⇒ менший (проста ф., вищий ступінь) ⇒ більш/менш малий (складена ф., вищий ступінь) ⇒ найменший; щонайменший; якнайменший (проста ф., найвищий ступінь) ⇒ найбільш/найменш малий; менший за всіх (складена ф., найвищий ступінь).
2. Вузький ⇒ вужчий (проста ф., вищий ступінь) ⇒ більш/менш вузький (складена ф., вищий ступінь) ⇒ найвужчий; щонайвужчий; якнайвужчий (проста ф., найвищий ступінь) ⇒ найбільш/найменш вузький; якнайменш вузький; вужчий над усе (складена ф., найвищий ступінь).
3. Широкий ⇒ ширший (проста ф., вищий ступінь) ⇒ більш/менш широкий (складена ф., вищий ступінь) ⇒ найширший; щонайширший; якнайширший (проста ф., найвищий ступінь) ⇒ найбільш/найменш широкий; якнайбільш широкий; ширший за всіх (складена ф., найвищий ступінь).
Дзвінкі приголосні [б], [д], [д’], [ґ], [ж], [з], [з’], [г], [дж], [дз], [дз’], як правило, зберігають свою дзвінкість.
Зокрема, це відбувається:
· на кінці слова (ніж, гедз);
· в середині слова перед наступним глухим приголосним, найчастіше на межі кореня і суфікса (дiжка, жабка); виняток - дзвінкий приголосний [г], який в окремих випадках чергується з глухим [х] перед глухими [т'] і [к] (н'іхт'ї, вухкиї);
· у кінцевих дзвінких приголосних префіксах роз-, без-, через- та інших перед глухим приголосного кореня (розповідати).
Дзвінкий [з] чергується з глухим [с] тільки у префіксі з- перед наступним глухим кореня (крім [ш] і [ч]) - с'ц'іпити, схот'іти. У випадку знаходження дзвінкого свистячого [з] перед шиплячими [ш] і [ч] він чергується з глухим шиплячим [ш] (зшити).
Глухі приголосні в середині слова перед дзвінкими чергуються з відповідними дзвінкими (Вишгород).
Приголосні шиплячі звуки [ж], [ч], [ш] перед наступними свистячими [ц'], [с'] чергуються відповідно зі свистячими [з'], [ц'], [с'] (книжка)
Сонорні приголосні [в], [й], які не мають глухих відповідників, в середині слова після голосного і перед голосним, на початку слова перед будь-яким приголосним і у кінці слова перетворюються на короткі нескладові голосні [я], [ї] (вояк, гаї).
Нормативним для української мови є чергування [у] та [в]; [і] та [й] у мовному потоці, яке залежить від кінця попереднього і початку наступного слова (наш учитель, наша вчителька)
Поняття орфоепія (вимовні норми) обіймає передусім фонологічну систему мови, тобто склад розрізнювальних у даній мові самостійних звуків-фонем, їх якість, їх зміни в певних фонетичних умовах – залежно від позиції або звукового сусідства».
Маємо усвідомлювати, що рівень знань з орфоепії фактично є прямо пропорційний культурному рівню, тому цьому питанню потрібно відводити чільне місце. На жаль, досі у шкільних закладах не введено хоча б як факультативний курс цієї важливої дисципліни. Діти, часто виростаючи в російськомовному середовищі, не отримують знань із правильності вимови в школі. Більшість із них потім не отримує їх і в процесі навчання. Вважаємо, що в умовах фактично постійної білінґвальності особливу увагу необхідно надавати вивченню орфоепії саме в шкільних та вищих навчальних закладах, адже вік у такому питанні має дуже велике значення. Про це писав і В.Самійленко: «Заховання фонетичної краси нашої мови я вважаю справою особливо важною, не для спеціалістів філологів, а для всіх, хто говорить і пише вкраїнською мовою, найпаче ж для тих, хто цією мовою вчитиметься… Дбаємо ж про оригінальні й прекрасні ознаки тієї мови…». На цьому також наголошує М.Погрібний: «Висока культура усного мовлення передбачає правильність слововжитку, граматичних форм, вимови й наголосу, а також уміння користуватися всіма виразовими засобами… Помилки в наголошуванні слів, вимові звуків і їх сполучень не тільки утруднюють розуміння висловленого, а й заважають ширенню та засвоєнню усталених норм».
Кожна мова має свої особливості реалізації в мовленні. Правило, яке часто можна почути в шкільних закладах «Як пишемо, так і говоримо» фактично є неприйнятним для жодної з мов, оскільки звуків є набагато більше, ніж літер. Достатньо згадати кількість літер у латинському, арабському, кириличному алфавіті, додати до цього наявність дифтонгів, трифтонгів, спеціальних надрядкових та підрядкових позначень, щоб зрозуміти складність передачі на письмі вимови.
Різниця між українськими правописом і вимовою насправді досить значна, щоб не звертати на це відповідної уваги.
1. Малий ⇒ менший (проста ф., вищий ступінь) ⇒ більш/менш малий (складена ф., вищий ступінь) ⇒ найменший; щонайменший; якнайменший (проста ф., найвищий ступінь) ⇒ найбільш/найменш малий; менший за всіх (складена ф., найвищий ступінь).
2. Вузький ⇒ вужчий (проста ф., вищий ступінь) ⇒ більш/менш вузький (складена ф., вищий ступінь) ⇒ найвужчий; щонайвужчий; якнайвужчий (проста ф., найвищий ступінь) ⇒ найбільш/найменш вузький; якнайменш вузький; вужчий над усе (складена ф., найвищий ступінь).
3. Широкий ⇒ ширший (проста ф., вищий ступінь) ⇒ більш/менш широкий (складена ф., вищий ступінь) ⇒ найширший; щонайширший; якнайширший (проста ф., найвищий ступінь) ⇒ найбільш/найменш широкий; якнайбільш широкий; ширший за всіх (складена ф., найвищий ступінь).