Вправа 33. Запишіть речення, підкреслiть у них граматичні основи. Визнач- те вид складного речення, користуючись таблицею з попередньої вправи. 1. Люби ближнього свого, і буде тобі добре на землі (Біблія). ) Немає нічого небезпечнішого за підступного ворога, але немає нічого отрутнішого за удаваного друга (Г. Сковорода). 3. Умій лякувати старшим за себе за те, що вони навчають тебе. 4. Гріх може видатися нам бажаним і солодким, але розрахунок за гріх завжди гіркий. 5. Перед людьми злу думку кожен ховае, та Бог П всю бачить. 6. Бережіться добродійства від тіеї людини, яка хвалиться ним перед вами. 7. Бережись того друга, який любить твого недруга. 8. Не вчи плавати щуку-щука знае цю науку (Народна творчість).
Про те, як народилась пісня «Журавлі», лишився спогад поета Богдана Лепкого. «Я повертався з театру, з вистави «Ніч листопадова». Під ногами шелестіло пожовкле листя, а над головою лунали крики журавлів, що відлітали. Вірш склався сам із себе, без моєї праці. До нього підібрав музику мій брат Лев Лепкий».
1910 року вірш було надруковано в одному з львівських часописів. Невдовзі він став популярною піснею, яка облетіла світ. Пісня стала криком душі, сповіддю українців, які в пошуках заробітку змушені були полишати рідну землю. У роки Першої світової війни її співали Січові стрільці в хвилини прощання з полеглими в боях товаришами, вона стала піснею-реквіємом. Не злічити, скільки разів звучала пісня над могилами полеглих за волю України.
Душу огортає глибокий сум, коли лине зворушлива мелодія, звучать слова:
Видиш, брате мій, товаришу мій:
Відлітають сірим шнурком журавлі у вирій…
Кличуть: кру, кру, кру, в чужині умру.
Заки море перелечу, крилонька зітру…
Як часто трапляється з поширеними в народі піснями, слова було дещо змінено. Перший рядок пісні звучав так: «Видиш, брате мій, товаришу мій…» Замість діалектного слова «видиш» почали співати «чуєш». Воно глибше за змістом, виразніше. У ньому вчувається і тривога, і співчуття, і відчай, і біль водночас. Пізніше за піснею закріпилася назва «Журавлі».
Богдан Лепкий навчався у Віденському, Львівському та Краківському університетах. За широтою культурних інтересів належав до митців-енциклопедистів. Був поетом, прозаїком, перекладачем, літературознавцем, видавцем – у кожну з цих галузей він зробив вагомий внесок.
Брат Богдана Лепкого Лев теж мав чимало талантів – був композитором і поетом, художником і скульптором, редактором і мемуаристом.
Талановита людина талановита в усьому. Не хто інший, як підхорунжий Левко Лепкий свого часу розробив головний убір стрілецького війська – так звану мазепинку, за його кресленнями було змінено крій військової блузи стрільців, упроваджено відзнаки на рукавах.
Проте найбільше чудові здібності Левка виявились у створених ним стрілецьких піснях. Так, Левко Лепкий належав до когорти стрілецьких бардів, котрі лишили невмирущі музичні пам’ятки звитяжної боротьби Січового стрілецтва. До якихось пісень він писав музику, до інших – і музику, і слова.
Після завершення визвольних змагань підхорунжий Лепкий повернувся до рідного Львова, де зайнявся журналістикою і літературною працею. Написав чимало віршів, фейлетонів, критичних статей, малював карикатури.
Левко Лепкий розробив проект пам’ятника полеглим Січовим стрільцям на цвинтарі біля Львова. Монумент зберігся до наших днів.
Та в історію Левко Лепкий увійшов не віршами, не статтями і не монументом. Його ім’я увіковічила створена ним на слова брата Богдана пісня «Журавлі».
По Другій світовій війні Левко Лепкий виїхав до США. За океаном упорядкував рукописи історичних творів свого брата Богдана, надрукував про нього спогади. Тяжко переживав розлуку з Україною, долю емігранта вважав гіркою.
Помер митець у місті Трентон неподалік від Нью-Йорка. А «Журавлі» все летять і летять до рідної землі…
Перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. На самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. Сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує Україну, Сибір та столицю Російської імперії Санкт-Петербург. В першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. Але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. Ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі.
Друга картина-це політ над вічною мерзлотою Сибіром. Тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. Далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. Тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. Ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. Далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. Далі автор рішуче закликає боротися проти царату. Ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів.
Третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. Автор описує російські міста. Коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. Тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. Потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “Ось де рай!”. Потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. Пузатими. Потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. І вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-Сибіру, без своєї челяді, та чиновників. Ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників.
Ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не прокладаючи сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.