1. Я знаю, ти нікому спуску не даєш: ані державі, ані дитині . 2. Ти будеш жить від роду і до роду, допоки хліб росте, поки буяє цвіт . 3. Тому і тривожно за слово гаряче, аби не потрапили в мислі огризки . 4. Та усе ж мені хочеться дуже, щоб стозвуко звучало й моє слово... 5. Якого ж ми будемо племені-роду, якщо буде наша мова згасать? 6. Є почуття такі прозорі, що коли б з них відлити зорі, вони б світились, як небесні . 7. Довго співали дівчата, незважаючи на те, що другого дня треба було рано вставати . 8. Даю тобі цей меч, дарма що ти не сильна. 9. Добре, дуже б добре було, якби-то воно так і сталося, як гадається. 10. Тільки-но Хома сів з товаришами снідати, як за вікнами вдарила важка гармата .
1. Я знаю, ти нікому спуску не даєш: ані державі, ані дитині . 2. Ти будеш жить від роду і до роду, допоки хліб росте, поки буяє цвіт . 3. Тому і тривожно за слово гаряче, аби не потрапили в мислі огризки . 4. Та усе ж мені хочеться дуже, щоб стозвуко звучало й моє слово... 5. Якого ж ми будемо племені-роду, якщо буде наша мова згасать? 6. Є почуття такі прозорі, що коли б з них відлити зорі, вони б світились, як небесні . 7. Довго співали дівчата, незважаючи на те що другого дня треба було рано вставати . 8. Даю тобі цей меч, дарма що ти не сильна. 9. Добре, дуже б добре було, якби-то воно так і сталося, як гадається. 10. Тільки-но Хома сів з товаришами снідати, як за вікнами вдарила важка гармата .
1. Я знаю, ти нікому спуску не даєш: ані державі, ані дитині . 2. Ти будеш жить від роду і до роду, допоки хліб росте, поки буяє цвіт . 3. Тому і тривожно за слово гаряче, аби не потрапили в мислі огризки . 4. Та усе ж мені хочеться дуже, щоб стозвуко звучало й моє слово... 5. Якого ж ми будемо племені-роду, якщо буде наша мова згасать? 6. Є почуття такі прозорі, що коли б з них відлити зорі, вони б світились, як небесні . 7. Довго співали дівчата, незважаючи на те, що другого дня треба було рано вставати . 8. Даю тобі цей меч, дарма що ти не сильна. 9. Добре, дуже б добре було, якби-то воно так і сталося, як гадається. 10. Тільки-но Хома сів з товаришами снідати, як за вікнами вдарила важка гармата .
Відповідь:
1. Я знаю, ти нікому спуску не даєш: ані державі, ані дитині . 2. Ти будеш жить від роду і до роду, допоки хліб росте, поки буяє цвіт . 3. Тому і тривожно за слово гаряче, аби не потрапили в мислі огризки . 4. Та усе ж мені хочеться дуже, щоб стозвуко звучало й моє слово... 5. Якого ж ми будемо племені-роду, якщо буде наша мова згасать? 6. Є почуття такі прозорі, що коли б з них відлити зорі, вони б світились, як небесні . 7. Довго співали дівчата, незважаючи на те що другого дня треба було рано вставати . 8. Даю тобі цей меч, дарма що ти не сильна. 9. Добре, дуже б добре було, якби-то воно так і сталося, як гадається. 10. Тільки-но Хома сів з товаришами снідати, як за вікнами вдарила важка гармата .
Пояснення: