Вправа 5. Знайдіть речення зі складеними іменними присудками. Підкресліть у них граматичну основу.
1. Макар Іванович був неспокійний (М. Коцюбинський). 2. Вдома, в Галичині, він учителював.
3. Повітря наситилось пахощами достиглих яблук, меду й квітів. 4. Ліси ставали густіші й густіші
(П. Загребельний). 5. Чорні жилаві руки були наче з заліза (М. Коцюбинський). 6. Шевченко — живе
втілення найблагородніших рис великого українського народу. 7. Література є могутній засіб виховання
народу (3 газети). 8. Без роботи день роком стає (Нар. творчість). 9. Слово своє буду гострити на
кремені моєї душі (В.Стефаник). 10. Голос громадськості. А він має лунати впевнено, кваліфіковано
і переконливо (П. Загребельний). 11. Здається, і ви тепер стаєте альпіністом (О. Гончар). 12. Життя є
життя, в ньому свої невблаганні закони (О. Гончар). 13. Вода
велике багатство для посушливих
земель (3 газети). 14. Київ прекрасний за весняної пори (І. Цюпа). 15. Воронцов справедливо вважався
найкращим оратором у дивізії (О. Гончар).
Я народився в Україні. Ця держава вільна і незалежна, а ще донедавна вона була складовою великої держави - Радянського Союзу. Я не знаю, як було жити у тій державі, але я твердо впевнений, що краще мати невелику, але власну Батьківщину.
Історичні корені Україні сягають давніх часів. На наш народ відомий свою неподоланністю та незнищенністю, великою і могутньою державою - Київською Руссю; Запорозькою Січчю.
Я гордий, що живу у цій країні. Вона ще молода, але ініціативна, вона має розумних синів, які піднімуть її.
Наше суспільство потребує громадянина освіченого, активного, який вміє жити і працювати в умовах демократизації, в обстановці зростаючої і економічної відповідальності, який уміє встановлювати контакти з іншими людьми, орієнтуватися в ситуаціях, що склалися, швидко адаптуватися до нових умов.
Так, це співчуття! І я це відчула сьогодні в міському транспорті. Їдучи в автобусі на роботу, я зустріла свою давню подругу. Ми з нею жваво говорили про роботу, сім"ю, відпочинок. Ми дуже захопилися розмовою, та, раптом, відчули чужий погляд. То була похилого віку жінка з повними очима суму. І, здавалося, що ніхто окрім нас не помічав її. Вона тихенько стояла біля водія і намагалась не піднімати очей догори. Ми затамували подих, не могли поворухнутися. Ні, не від того, що не поступилися місцем, а від того, що жоден з пасажирів не поступився цій старенькій місцем. Та коли отямились, побачили як дівчина, що сиділа найближче до неї, підвелася і лагідно запропонувала своє місце.
Яка то була радість. І гріє серце від того, що є люди, які вміють бачити душею!