Вправа 6. підкресліть слова, у яких є лише дзвінкі приголосні звуки.
борона, кошик, казка, грім, доля, горобина, жолудь, дід, стремено, щастя, домра, линути, плин, жаба, слово, кошик, лебідь, листя, цвях, ніготь, вокзал, життя, фарба, зозуля, брязкіт, корова, грім, береза, ліра, м’яч, ландо, парта, ярмо, метро, дощ, перо, гніт, межа, дорога, ніч, сосна, цирк, ягода, кущ, плащ, голос, явір, пісок, боротьба.
Р.в. шістдесяти кулькових авторучок,вісімдесяти їстівних грибів,вісімдесяти гравців збірної
Д.в. шістдесятьом кульковим ручкам,вісімдесятьом їстівним грибам,вісімдесятьом гравцям збірної
З.в. шістдесяти кулькових авторучок,вісімдесяти їстівних грибів,вісімдесяти гравців збірної (вибач але тут я не впевнена)
О.в. шістдесятьма кульковими авторучками,вісімдесятьма їстівними грибами,вісімдесятьма гравцями збірної
М.в.на шістдесятьох кулькових авторучках,на вісімдесятьох їстівних грибах,на вісімдесятьох гравців збіроної
Справа правопису — одна з дуже тяжких наших болячок. Здається, нема в цілому культурному світі народа, в якого справа з правописом була так погано влаштована, як у нас, в якого б істнувало зразу кілька правописів, і ні одного з них не додержувалось як слід у письменстві. Досить сказати, що в Галичині питання про правопис стояло, а почасти й досі стоїть, як справа політична; цілі партії воювали за правопис і ставили його гаслом своєї політики. У нас, на Вкраїні російській, до того ще не доходило, але, з другого боку — в цій справі у нас ще більше плутанини; кожний пише, як хоче; не проходить кількох років, щоб хтось не вигадав якихсь одмін у правопису. Один час уряд положив кінець тій плутанині, заборонивши вживати якогось иншого правопису, крім російського — „ярижного“. Волею-неволею довелось писати так, як наказували „зверху“, але тепер, коли стало вільно вживати якого згодно правопису в українському письменстві, знов виникло це питання на світ божий. Ще в кінці 50 років Куліш ясно і просто поставив справу, завівши у своїх виданнях т. зв. „кулішівку“, і наше письментсво її прийняло, згодом тільки додавши ще для більшої зручности маленькі одміни. Були проби (напр. Драгоманова) вживати иншого правопису, але тим пробам не пощастило. „Кулішівку“ прийняли і в Галичині, тільки небіжчик Желехівський, автор великого „українсько-німецького словаря“ зробів у ній деякі зміни, завівши чисту „фонетику“. З 1892 року цей правопис прийнято по всіх галицьких школах: вищих, низчих і середніх, у виданнях Наукового Тов. ім. Шевченка, а далі — „Просвіти“ та по всіх часописах. Коли повстала на Вкраїні російській наша преса, то прийнято було цю фонетику з малими одмінами. Таким правописом друкується „Рада“, „Рідний Край“. Але в кожній газеті, в кожному журналі були все ж таки невеликі ріжниці. А от в „Україні“, що почала виходити в 1907 році, знов бачимо де-яку ріжницю з тим правописом, яким, наприклад, друкується наша „Рада“.