У мене талант (бугага) до приготування їжі проявився в 10 або 11 років. Мені здається, від безвиході. У те літо мене відправляли до бабусі на дачу. Всього на тиждень або два, я більше ніколи не витримувала без батьків. А моя бабуля готувала досить посередньо. Вона могла взагалі забути про їжу, копаючись на грядках або дати мені на обід малинки з молочком. А я любила М'ЯСО. Завжди. Ну і додатково, бабуля дуже любила пріпахать всіх до садово-дачних робіт, що я не виносила до тремтіння. Тому, відправляючись до неї, я придумала, що мій обов'язок буде - готувати нам є. По дорозі тато купив мені кулінарну книжку, чомусь про польську кухню, і я почала по ній готувати. Не всі експерименти, звичайно, були вдалими. Але слава богу, ні бабуся, ні батьки, ніколи не викидали мою їжу. І навіть нічим не висловлювали свого невдоволення. Я ж, натхненна, жерла все, що приготую. Я готувала там мінімум два рази на день (на сніданок по колишньому бабуся давала мені малинку з молоком). І пізнала безліч базових правил. І чомусь навчилася готувати рівно дві з половиною порції (щоб поїсти вдвох і добавка!)
Правилами досі користуюся, а товку вважаю - найприємнішою і легкою домашньою обов'язком. І головне, приготувавши обід, можна вже не прибиратися - борги перед суспільством виконані))
загалом, у мене склалося кілька факторів: по-перше, я дуже любила смачну їжу - у мене мама дуже добре готує. По-друге, обставини. У третіх, непереносимість якихось інших обов'язково-побутових занять, і найголовніше - прихильне сприйняття моїх експериментів близькими. Взагалі, мені здається, що люблячі готувати - це в першу чергу люблячі є. А любов до їжі з'являється (або не з'являється) у самому ранньому віці, коли тебе або змушують жерти кашу, або дають вибір - є зараз чи поїсти пізніше.
Жили були дві сестри одна працьовита Оленка, а інша лінива Маруся. Оленка встане з ранку дров наколе, господарство нагодує і напоїть, води завдає в хату, замісить тісто і випече хліб. А коли все зробить приймається пряжу плести або вишиванням займається. І їй зовсім не нудно так і проходить у неї день весь в турботах і клопотах. А Маруся прокидається ближче до обіду потягується, сил у неї немає що б, одягнутися просить Оленку до Ні чого їй робити не хочеться не курей нагодувати не води наносити, тільки сидить і думає чим би таким зайнятися, що б нічого не робити. - Піду я працювати до панові, гроші заробляти, а ти залишайся тут і за господарством приглядывай, годуй їх, напувай.Я тобі приготувала на перший час вистачить.- сказала Оленка і пішла. Пройшов рік. В будинку ледарка стала трохи працювати, правда курей стало поменше і їжі теж. Але Маруся запам'ятала одне правило очам страшно, а руки роблять.
У мене талант (бугага) до приготування їжі проявився в 10 або 11 років. Мені здається, від безвиході. У те літо мене відправляли до бабусі на дачу. Всього на тиждень або два, я більше ніколи не витримувала без батьків. А моя бабуля готувала досить посередньо. Вона могла взагалі забути про їжу, копаючись на грядках або дати мені на обід малинки з молочком. А я любила М'ЯСО. Завжди. Ну і додатково, бабуля дуже любила пріпахать всіх до садово-дачних робіт, що я не виносила до тремтіння. Тому, відправляючись до неї, я придумала, що мій обов'язок буде - готувати нам є. По дорозі тато купив мені кулінарну книжку, чомусь про польську кухню, і я почала по ній готувати. Не всі експерименти, звичайно, були вдалими. Але слава богу, ні бабуся, ні батьки, ніколи не викидали мою їжу. І навіть нічим не висловлювали свого невдоволення. Я ж, натхненна, жерла все, що приготую. Я готувала там мінімум два рази на день (на сніданок по колишньому бабуся давала мені малинку з молоком). І пізнала безліч базових правил. І чомусь навчилася готувати рівно дві з половиною порції (щоб поїсти вдвох і добавка!)
Правилами досі користуюся, а товку вважаю - найприємнішою і легкою домашньою обов'язком. І головне, приготувавши обід, можна вже не прибиратися - борги перед суспільством виконані))
загалом, у мене склалося кілька факторів: по-перше, я дуже любила смачну їжу - у мене мама дуже добре готує. По-друге, обставини. У третіх, непереносимість якихось інших обов'язково-побутових занять, і найголовніше - прихильне сприйняття моїх експериментів близькими. Взагалі, мені здається, що люблячі готувати - це в першу чергу люблячі є. А любов до їжі з'являється (або не з'являється) у самому ранньому віці, коли тебе або змушують жерти кашу, або дають вибір - є зараз чи поїсти пізніше.
А Маруся прокидається ближче до обіду потягується, сил у неї немає що б, одягнутися просить Оленку до Ні чого їй робити не хочеться не курей нагодувати не води наносити, тільки сидить і думає чим би таким зайнятися, що б нічого не робити.
- Піду я працювати до панові, гроші заробляти, а ти залишайся тут і за господарством приглядывай, годуй їх, напувай.Я тобі приготувала на перший час вистачить.- сказала Оленка і пішла.
Пройшов рік. В будинку ледарка стала трохи працювати, правда курей стало поменше і їжі теж. Але Маруся запам'ятала одне правило очам страшно, а руки роблять.