Вставте пропущені букви та розставте розділові знаки. Блак...тними оч...ма дивит...ся мені в/очі в...сна. Вона ще мол...да нiжна
усміхаєт...ся св...ятково йч...сто в її ле(т.д)ь чутному дихан...і збудлива
таємниц... свіж...сті краси пр...роди що завжди відро...жується й
відро...жується. Ще так не/давно бігла по ДОддніпровс...ких круч...х рудою
Л...сицею осін... бігла барвисто х...лодним повівом несло від її пру(т.д)кого
бе...поворотного бігу. Так не/давно дихало в мої думки студеним пахом
зів...ялого лис...Т...яа вже сьогодні лагідне ш...Вковисте повітр...яв...сни
купає мої оч... вся з...мля наче випр...мінює благ...датну снагу що пом...гає
р...сти не/тільк... траві квітам д...ревам ай мріям людс,ц)...К...м.
Стоять верби опуш...ні з...л...неньким лис...Т...ям і здаєт...ся чують
сплески журавлин...Их сурем у піднебес. іл...ген...кий б...нтежл...вий
пере...Звін пр...зорий кр...шталевий.
I
Протягом усієї м...нулої зими я ві...чував щось має статись у цьому світі
щось не/м...нуче станет...ся. И тепер коли пр. йшла в...сна коли війнула м..ні в
груди тлумовис..ком перших своїх тонких так..х пам...ятних запахів коли в
м..не все пом...лоділо мов В..рбове пагін.. Я над Д(д)ніпровс...кою водою то я
добре знаю оч..куван..е пр..йшло наче наро...ж..не силою мого бажан...я і
наймен...я йому синя та з...лота в...сна на ДДніпровс...ких круч...х.​

Мова - найцінніший скарб народуРідна моваУ кожного народу є його найбільша коштовність — це його мова. Саме в мові народ звеличує і стверджує себе в історії. Мудрість віків народу передається через рідну мову.Українська мова — одна з таких мов, що зберігає не лише мудрість віків, але й розвивається далі завдяки своїм письменникам, поетам, науковцям. Мова дозволяє народові бути народом, українська мова визначає, що є український народ. Бо не стане мови — не стане народу. Тому наше завдання зберігати мову, передавати її нащадкам. Українська мова частіше стала використовуватися в побутовому спілкуванні, її частіше можна почути в магазинах, транспорті. Приємно, що люди з повагою ставляться хто як до рідної мови, а дехто як до державної. Річ у тім, що в Україні проживають і інші народності, які мають за рідну іншу мову, але вони мають поважати мову народу, серед якого вони живуть.

Калина уже по ярах стоїть у червоних кетягах, як у зорях. Кожна ягода аж дзвенить достиглим соком, так і жевріє сипким жаром. Алене може підпалити ні віття, ні стверділого листя. Горобці клюють ягоди, кетяги ворушаться, і набубня­вілі сузір’я здригаються, ніби хочуть злетіти. І від того, що на калині стільки ягід, вона здається усміхненою. Щасливою й усміхненою. Орють. Переорана чорна земля піднімає вище груди, звільна зітхає. Її огортає солодка втома: за літо вона наморилась, вигойдуючи на собі збіжжя, бита громом, лякана блискавкою. Тепер вона позіхає, сивими ранками вкривається туманом, до полудня тримає на собіколючу росу, а тепло її ввечері швидко простигає, залазячи вглиб... Земля жде на обложну мокву, на сірі пронизуючі вітри, на безпроглядні ночі. Вся та негода буде їй байдужою, вона засинатиме. І коли хуґа співатиме од яру свою перемерзлу пісню, вона вже спатиме. Все більше вкриватиметься глибо­кими заметами. І снитиметься їй, мабуть, легкий весняний дощ, який лунко стукає у її снігову хату. І так довгоснитиметься їй той дощ, аж поки справді не розбудить. А тепер – орють, і калина по ярах стоїть у вогні. А тепер небо сизе, і по ньому пасуться сизі хмари. А тепер – лисиця вибігає з нори, вже пухнастіша, і хоч не залишає поки що слідів, але така ж обачна, як і тоді, коли сніг буде продзьобаний торочками її лап. А тепер – повітря пронизане сумом, і той сум тонко блищить на поверхні польової річечки-крутійки, ним пахне димок з багаття, у якому пастухи печуть картоплю, тим сумом дзвенить торохка бадилина, за яку вчепилась, цідиться і не може процідитись нитка бабиного літа. А тепер тітка Солоха ламає калину. Зірвані кетяги складає в торбу. Сама вона – згорблена та немічна. Щоб стара була така – то ні; а всеньке життя просла­бу­вала, нездужалося їй. Якого кетяга не дістає, то нагинає гілляку. А якої гілляки не нагне, то рогачиком її притягує. Ягоди сяють у сузір’ї, не опадають і мимоволі соком не бризкають. Вони терпкувато пахнуть, і гіркощами од них несе, і вже долоні натерлись калиною, і одяг, і коси просякли також. Поступово худі бабині щоки теж починають світитись, ніби калина покропила їх своїм соком.