Вы моя последняя 20 ! ( напиши стислий переказ розповідного тексту як завжди, влаштувати цю вечірку ми вирішили зовсім несподівано, з доброго дива, просто нам так забаглось. сповнені любові до ближніх, ми запросили в гостину всіх, про кого тільки могли згадати, навіть тих, кого на дух не виносили. оскільки був початок вересня, вечір поклали назвати різдвяним, а гостей за на ленч, чай та обід. це означало, що треба готувати цілі гори частування, тож мама (озброєна стосом зачитаних кулінарних книг) чаклувала на кухні з ранку до вечора. навіть коли вона, в запітнілих окулярах, і виходила зрідка на люди, з нею можна було на теми, що стосувалися кулінарії. як і раніше, в тих нечастих випадках, коли всі члени родини запалювались одностайним бажанням приймати гостей, до підготовки взялися заздалегідь і з таким ентузіазмом, що напередодні учти всі буквально падали з ніг, перевтомлені й роздратовані. зайво говорити, що наші вечірки ніколи не проходили так, як планувалося. завжди в останню хвилину якась непередбачена пригода вибивала все з колії і наш ретельно розроблений проект летів шкереберть. за багато років ми вже звикли до цього (тільки й накше наш різдвяний вечір з самого початку був би приречений на провал, бо ним майже повністю заволоділи звірі. а закрутилась веремія з доволі безневинних золотих рибок. за кілька днів до того мені пощастило впіймати водяну черепаху, яку я назвав старим шльопом. збагативши свій звіринець таким царственим експонатом, я задумав урочисто відзначити пам’ятну подію. найліпше, вирішив я, перебудувати черепашачий ставок, функцію якого дотепер виконували старі ночви. на мій погляд, це було надто простацьке мешкання для такої персони, як старий шльоп. я роздобув великий прямокутний резервуар з каменю (колись у ньому зберігали оливкову олію) і художньо прикрасив його валунцями, баговинням, піском, рінню. оформлення вийшло дуже натуральне і, здається, припало до вподоби черепахам та водяним вужам. а проте сам я не був цілком задоволений. загалом вся штукенція виглядала надзвичайно привабливо, але чогось їй бракувало. добряче помізкувавши, я дійшов висновку, що треба зробити останній, завершальний штрих — пустити туди золотих рибок. події того дня бурхливо розгорталися з самого ранку. після снідання я помчав подивитись на золотих рибок, і — о жах! — двох з них вже не було. вчора на радощах я геть-чисто забув, що і черепахи, і водяні вужі інколи полюбляють поласувати такою-от пухкенькою рибкою. довелося тимчасово відсадити рептилій в бляшанки з-під гасу. поки я чистив та годував сорок, розмірковуючи про біологічну несумісність риб з рептиліями, надійшов час ленчу. ось-ось могли з’явитися перші гості. я підійшов до свого впорядкованого ставка і раптом з жахом побачив, що хтось виставив банку з вужами на осоння. мляві, перегріті сонцем плазуни лежали на поверхні води. в першу мить я навіть злякався, що вони вже здохли. ясна річ — тільки невідкладна могла врятувати їх. схопивши банку, я метнувся в дім. мама була на кухні, втомлена й неуважна. я розповів про халепу і додав, що єдиний рятунок для вужів — де тривале перебування в прохолодній воді. чи можна помістити їх у ванну на годинку? — так, синку. , це . а проте, все ж таки попитай, чи нікому зараз не потрібна ванна. і не забудь потім зробити дезинфекцію, добре? я наповнив ванну чудовою прохолодною водою і обережно опустив туди вужів. за кілька хвилин вони почали проявляти виразні ознаки життя. зрадівши, я лишив їх відмокати у воді, а сам пішов нагору перевдягатись. на зворотньому шляху я завернув на веранду, щоб оцінити стіл, накритий у тіні виноградного листя. і уздрів таку картину: в центрі столу, на дуже гарній вазі з квітами сиділи сороки, злегка похитуючись сюди-туди. кров захолола мені в жилах. ножі й виделки були розкидані, вершкове масло порозмазуване по тарілках, і масні відбитки пташиних лапок розбігались по всій скатерці. перець та сіль досить ефектно оздоблювали уламки розбитої соусниці з гострим соусом чатні. і на довершення всього незрівнянні сороки перекинули на святковий стіл глечик з водою.
