Багато людей справедливо вважають, що життя в місті сильно відрізняється від життя в селі, і вони абсолютно праві, тому що так воно і є. Міський житель проживаючи в багатоквартирному будинку, щодня вирушаючи на роботу і за покупками навіть уявити собі не може, наскільки він не знайомий з навколишнім світом, який виходить за рамки його квартири.
Задача такої людини полягає в тому, щоб виповнювати свою роль робітника, сім’янина, перехожого, який з подивом ігає за змінами, що відбуваються щорічно в природі. у нього найімовірніше є машина,
і тому, такій людині зовсім не обов’язково ходити пішки, він не може відчути всю принадність прогулянок в лісі, ранкових купань на березі річки, втечі від пустотливих гусей по мокрій і холодної росі, його життя проходить в кам’яних джунглях міста, біля комп’ютера і телевізора, і лише зрідка скрашується поїздками на природу, або на море.
Вони позбавлені всього того, чим володіють сільські жителі, які можуть насолодитися природою і чистим повітрям повною мірою, крім того, жителі села ведуть образ життя зовсім відмінний від міського, оскільки городянину зовсім необов’язково після робочого дняйти на поле, чи город, він може присвятити вільний час відпочинку, тоді як сільський мешканець, щоб прогодувати себе і свою сім’ю і сьогодні змушений працювати цілий день.
Село по колишньому традиційно, тут не визнають віянь моди і стилю, рідко дивляться популярні передачі та програми, оскільки своїх турбот вистачає. Приїжджий буде приємно здивований тим, як тихо і мирно живуть люди в селі, свари сусідів, які так часті в міських будинках, тут велика рідкість. Але слід сказати, що життя на селі, як і життя в місті має свої плюси і мінуси, тому людині найкраще жити там, де йому спокійно і комфортно, а не прагнути слідувати загальному думку, що зробить життя і в місті і на селі дуже приємною.
Село чи місто не має значення, коли людині подобатися місце де він живе, де жили його рідні, чисте повітря села потрібно заробити наполегливою працею на грядках, а новинки техніки і модний одяг заробляются важкою працею в задушливому офісі і постійної штовханині, тому кожна людина сама визначає свою долю.
Моя улюблена книга — це «Маленький принц» А. Сент-Екзю- пері. Познайомився я з нею давно. Як розповідав мені брат, він ледве врятував цю книжечку від мене. Тоді мені було два рочки. Звісно, я цього не пам’ятаю, але, напевно, тоді мені книжечка дуже сподобалась.
Потім «Маленького принца» мені читала ввечері мама. Разом ми розглядали малюнки, і я думав, що герой оповіді схожий на мене. Я теж хотів взяти олівець і намалювати що-небудь схоже на «удава, який поглинає свою жертву цілком, не жуючи. Після цього він вже не може поворухнутися й спить півроку поспіль, поки не перетравить їжу».
Хочу сказати, що по-справжньому захопив мене сюжет «Маленького принца» тільки тоді, коли я сам прочитав книгу. Усі планети, які відвідав Маленький принц, ожили в моїй уяві. Але понад усе мене вразила розповідь принца про його власну планету. На ній, так само, як і на нашій планеті Земля, росли дивовижні квіти, кущі й дерева. Найстрашнішим з-поміж них був баобаб. Якщо не впізнати баобаб відразу, то він починав розселятися по всій планеті. Його міцне коріння руйнувало планету, особливо, якщо вона була маленькою. А найпрекраснішою рослиною планети була троянда. Троянда, як справжня красуня, була вибагливою, її настрій постійно змінювався. Найбільше мені запам’ятався епізод, в якому звучить відомий тепер всім у світі вислів: «Ми відповідаємо за тих, кого приручили». Раніше я хотів, щоб батьки подарували мені собаку. Тепер я зрозумів, що не готовий до цього: собака вимагає турботи й захисту. Він не любить залишатися на самоті.
Крім того, його щоденно вранці й ввечері треба вигулювати. Завдяки улюбленій книжці я зрозумів, що треба відповідати за свої слова й вчинки. Треба цінувати дружбу й повсякчас докладати зусиль, щоб люди теж з повагою ставилися до тебе.
Багато людей справедливо вважають, що життя в місті сильно відрізняється від життя в селі, і вони абсолютно праві, тому що так воно і є. Міський житель проживаючи в багатоквартирному будинку, щодня вирушаючи на роботу і за покупками навіть уявити собі не може, наскільки він не знайомий з навколишнім світом, який виходить за рамки його квартири.
Задача такої людини полягає в тому, щоб виповнювати свою роль робітника, сім’янина, перехожого, який з подивом ігає за змінами, що відбуваються щорічно в природі. у нього найімовірніше є машина,
і тому, такій людині зовсім не обов’язково ходити пішки, він не може відчути всю принадність прогулянок в лісі, ранкових купань на березі річки, втечі від пустотливих гусей по мокрій і холодної росі, його життя проходить в кам’яних джунглях міста, біля комп’ютера і телевізора, і лише зрідка скрашується поїздками на природу, або на море.
Вони позбавлені всього того, чим володіють сільські жителі, які можуть насолодитися природою і чистим повітрям повною мірою, крім того, жителі села ведуть образ життя зовсім відмінний від міського, оскільки городянину зовсім необов’язково після робочого дняйти на поле, чи город, він може присвятити вільний час відпочинку, тоді як сільський мешканець, щоб прогодувати себе і свою сім’ю і сьогодні змушений працювати цілий день.
Село по колишньому традиційно, тут не визнають віянь моди і стилю, рідко дивляться популярні передачі та програми, оскільки своїх турбот вистачає. Приїжджий буде приємно здивований тим, як тихо і мирно живуть люди в селі, свари сусідів, які так часті в міських будинках, тут велика рідкість. Але слід сказати, що життя на селі, як і життя в місті має свої плюси і мінуси, тому людині найкраще жити там, де йому спокійно і комфортно, а не прагнути слідувати загальному думку, що зробить життя і в місті і на селі дуже приємною.
Село чи місто не має значення, коли людині подобатися місце де він живе, де жили його рідні, чисте повітря села потрібно заробити наполегливою працею на грядках, а новинки техніки і модний одяг заробляются важкою працею в задушливому офісі і постійної штовханині, тому кожна людина сама визначає свою долю.
Объяснение:
Моя улюблена книга — це «Маленький принц» А. Сент-Екзю- пері. Познайомився я з нею давно. Як розповідав мені брат, він ледве врятував цю книжечку від мене. Тоді мені було два рочки. Звісно, я цього не пам’ятаю, але, напевно, тоді мені книжечка дуже сподобалась.
Потім «Маленького принца» мені читала ввечері мама. Разом ми розглядали малюнки, і я думав, що герой оповіді схожий на мене. Я теж хотів взяти олівець і намалювати що-небудь схоже на «удава, який поглинає свою жертву цілком, не жуючи. Після цього він вже не може поворухнутися й спить півроку поспіль, поки не перетравить їжу».
Хочу сказати, що по-справжньому захопив мене сюжет «Маленького принца» тільки тоді, коли я сам прочитав книгу. Усі планети, які відвідав Маленький принц, ожили в моїй уяві. Але понад усе мене вразила розповідь принца про його власну планету. На ній, так само, як і на нашій планеті Земля, росли дивовижні квіти, кущі й дерева. Найстрашнішим з-поміж них був баобаб. Якщо не впізнати баобаб відразу, то він починав розселятися по всій планеті. Його міцне коріння руйнувало планету, особливо, якщо вона була маленькою. А найпрекраснішою рослиною планети була троянда. Троянда, як справжня красуня, була вибагливою, її настрій постійно змінювався. Найбільше мені запам’ятався епізод, в якому звучить відомий тепер всім у світі вислів: «Ми відповідаємо за тих, кого приручили». Раніше я хотів, щоб батьки подарували мені собаку. Тепер я зрозумів, що не готовий до цього: собака вимагає турботи й захисту. Він не любить залишатися на самоті.
Крім того, його щоденно вранці й ввечері треба вигулювати. Завдяки улюбленій книжці я зрозумів, що треба відповідати за свої слова й вчинки. Треба цінувати дружбу й повсякчас докладати зусиль, щоб люди теж з повагою ставилися до тебе.