Выскажите свои соображения о том, как нужно обращаемся ся к людям. Какое определение вы использовали бы у обращения, начиная письмо
мамы (папы, бабушки, дедушки, ровесника, редактора газеты, директора предприятия)?
Какие слова лучше всего употреблять во время обращения к незнакомому человеку?
У саду бджола.
Жаба на болотi
Крила розвела.
Хоче полетiти,
Тихо каже «Ква!»,
Але в небо взмити
Не дає Москва.
Знають, знають хитрi
Клятi москалi
Те, що у повiтрi
Жаби - королi.
Що, розкинув крила,
Мов зелений птах,
Цiлий день парила б
НАСА в небесах.
Що могла б дiстати
Навiть до зiрок,
Бо створив лiтати
Жаб юсанських Б-г.
Але щось тримає,
Тягне до трави.
Піндос точно знає –
То рука Москви.
В ней залiзнi пальцi,
Як кiльцем взяли.
И трима за яйця
НАСУ москалi...
Годi, кляте стерво,
«Золота Москва», -
Жаба ще не вмерла,
НАСА ще жива!
Піндос ще порине
В місячну далiнь,
Бо немає в світі
Краще жаб створiнь!
Кожна країна, у якій усе гаразд, має свою історію, культуру, територію, мову, патріотично налаштований народ, сталу економіку. Наша Україна усім цим несповна володіє.
Ми маємо славну історію, героїчне минуле. Про давніх українських козаків слава поширилася по всьому світу. Так, минулим ми можемо пишатись. Але ж тільки історією жити не можна, а про нашу сучасність подумати страшно. Як ми живемо? Неначе нація, яка з'явилася невідомо звідки і невідомо куди подінеться, яка зараз нічого не має і навряд чи щось матиме.
Мали ми також і культуру. Мали цікаві обряди та звичаї, які вирізняли нашу країну серед інших, були притаманні лише Україні. Зараз ми усього цього не пам'ятаємо чи не хочемо пам'ятати.
Територія нашої держави величезна і оком не осяжна. Землі на ній дуже родючі. Інші країни навіть заздрять Україні через це. У страшні роки війни фашистські окупанти ешелонами вивозили наші чорноземи на фашистські землі. А ми не цінуємо щедрості наших ґрунтів, не підтримуємо чистоту і порядок на своїй території, не вміємо користуватися нею.
А мова — це зараз взагалі болюча тема. Українська мова за своєю мелодійністю посідає друге місце у світі, попереду лише італійська. А розмовляти нею багато хто з українців не хоче, соромиться, цурається її, перейшовши на російську. А нам ще Шевченко заповідав: "...і чужому научайтесь, і свого не цурайтесь"...
Про патріотизм нема чого й казати. Наш народ, здається, живе окремо від країни, в якій усі ми народились. Може, усе це відбувається через економічну кризу, яка оселилася на теренах нашої неньки-землі. А економічна криза, в свою чергу, виникла через невміле керування Україною. І нам залишається або чекати на людину, яка прийде до влади і зможе вдало впорядкувати нашу державу, або ж самотужки відроджувати свою культуру, мову, економіку.
Але нам треба поспішати, швидше вирішувати це питання, доки Україна зовсім не зникла з обличчя планети як співуча і красива країна.