Вже їдучи, Іван гукнув йому останній свій заповіт «Тримайся, Тарасе, Штернберга!..» (Вас Шевч). 2. «Якиме! гукнув я незадоволено де люди? я не
пізнао рідного дому!» (Ю. Янов.). 3. «Ходите собі по нацих усюдах» сказав
делікатно козак Корсун, смикаючи себе за чорний вус (Ю. Янов.). 4. «Може, у
ворота тепер вийти? подумав він. Ні, краще не показуватись на очі» і
попрямував до паркану (М.Хвил.) 5. Селянка коло мене сказала «Гарна
рушника, диви, як пробивас!» (Ю. Янов.). 6. «І справді повторив за ним мій
батько весело, з'явились у сам добрий час, ще й з фіалками. Сама, як фіалка». І
подав і, зарум'яненій, руку. (О. Коб.). 7. «Бог не без милості, козак не без
прастя казав наш дідусь, а ми його онуки (1.Багр.). 8. Ідучи вниз сходами,
хлопець здивовано обмірковував ці слова «Які вірші? До чого тут вірші?»
(В Пім.). 9. Витяг пожмакану книжку з кишені і, сказавши братові «Гуляй, поки
що зосередився на сторінках з обідраними берегами (В.Бар.). 10. Для
України» ктика його молодий голос (О. Коб.).
Скакав якось горобчик маленький по снігу - веселий,пісню наспівує.Аж раптом на ньго вовк як кинется! Злякалося пташеня,полетіло,як змогло,не високо,літати як слідує ще не навчилося.Наздогнав вовк бідолашного горобчика та за крильце - хвать! - і поранив.побігло птпшеня по снігу,а вовк уже близько,от-от і зараз схопить. Раптом трапилася горобчикові на дорозі горобина - велика,росла,і ягідок повно.
- Куди ж ті так біжиш,горобчику? - запитала вона.
Горнобчик і каже:
- Я,матінько-горобино,від вовка лютого тікаю! Та крильце моє...
Не встиг горобчик доказати,аж тут вовк уже наздогнав.Горобина його як вдарить гілкою,що у того й сльози з очей.Він кинувся на ненависну горобину,а та як почала його бити гілками,що ой леле! Вицарапала його усього,а той зо страху й втік.
І тоді добра горобина почала подгодовувати бідне пташеня до самої весни,піклувалася про нього,наче про синочка свого,а коли те одужало,то подякувало воно горобині та й полетіло до родичів.
- І щоб я робив без тебе? - сказав наостанок горобець горобині. - Помер би,мабуть...
Объяснение:
Для исследователя иные исторические эпохи примечательны тем, что могут дать богатую информацию и пищу для размышления о том, как падок человек на всевозможные модные безделушки и украшения. В данной статье речь пойдёт о «новоявленном» модном течении, которое сейчас особенно распространено среди молодёжи (и оказывается среди людей отнюдь не юного возраста) – это стремление приукрасить своё тело «специфическим» рисунком, т.е. – татуировкой. Исторические факты и свидетельства говорят о том, что татуировка («tattoo» или "tatu" означает "рана", "знак") – это очень древнее искусство. Первое упоминание о татуировке можно встретить в работах известных античных авторов, например: древнегреческий историк Геродот, описывая быт и культуру скифского народа упоминает, что скифские князья и воины наносили специальные татуировки на свои тела, чтобы подчеркнуть и подтвердить своё благородное происхождение и отношение к привилегированному классу. «Последующие исследования обнаружили, что скиф без татуировок мог принадлежать только к низшему сословию племени, касты, рода.
«Раскопки в Горном Алтае в 1948 году Пазырской группы курганов пролили свет на татуировку скифских племен. Уникальной находкой стало тело скифского вождя. Этот вождь погиб в бою. Его череп был пробит в трех местах боевым чекалом. Набальзамированное тело погребли вместе с женой и наложницей. Погребение относят к 5-4 вв. до н.э Татуированными у вождя оказались грудь, спина, обе руки и голени.