Я будувесті монолог від першої особи. Я- збанкрутілий людина. У мене був свій бізнес-центр. Але в один момент, цей бізнес звалився, втім, як і вся моя жизнь. Від мене відвернулися батьки, колеги, друзі, моя родина. Я залишився ні з чим. З квартири мене вигнали зі словами: "ти не можеш забезпечувати сім'ю, такий ти нам не потрібен». Так як я не закінчив університету, у мене не було диплома. Свій бізнес мені допоміг створити один, колишній друг. Грошей залишилося зовсім не багато. Незабаром вони закінчилися, а на роботу мене ніде не брали, у мене не було трудової книжки. Раніше я завжди сподівався на свій бізнес, тепер я розумію, що даремно. Спочатку я жив у друзів, але ті теж мене виставили на вулицю. Довелося стати попрашайкой. Але, погодьтеся, що 15-40 рублів в день - мало. Мені вистачало тільки на булку хліба і воду. Тепер я зрозумів, що таке справжня бідність. Але мені не хотілося жити так до кінця свого життя. Моє життя тривала так 2 роки. Я поневірявся з одного під'їзду в інший і розумів, що все мене «любили», тільки заради грошей. Зими я переживав з працею. Одного разу, десь на початку весни, я забрів в якусь заброщенную село. Сподіваючись знайти там забутий кимось будинок, з пічкою. Та хоч і без печі, не важливо. Головне, щоб був дах над головою. Проходячи повз одінакоих будинків, я побачив похилений будиночок з відкритою коліткой. Вирішив туди зайти, думаючи, що нікого не виявлю. Постукав у вікно, і з нього здалася маленька бабуся, вона гостинно пустила мене до свого дому. І наказала мені, розповідати: хто я такий? і як опинився в цій глушині ?. Вислухавши, всю історію до кінця, вона не могла залишитися байдужою, навіть трохи поплакала і тихо шепотіла про це жорстокому світі. Це стара жінка запропонувала жити у неї, з умовою, що я буду допомагати їй по господарству і іноді виходити в місто, щоб продовать продукти домашнього виробництва. Я звичайно ж погодився. Вона мені стала як рідною матір'ю. Моїм скитаниям по життю, самотності і БІДНОСТІ прийшов кінц. Я не міг сказати, що живу в достатку, але це житло мені подобалося набагато більше, ніж чорні і брудні під'їзди. Погодьтеся, що інакше бути й не може. Я думаю, що це не по темі і взагалі повна маячня, але посмтрі, може підійде.
Хіба не той справжній друг, хто прийде і скаже, що ти відхилився від шляху правди, навіть якщо весь інший світ твердить, що ти бездоганний і неймовірний? Хіба не той справжній друг, хто вкаже тобі на помилки, але залишиться поруч, щоб до х виправити? Хіба не той справжній друг, хто буде раз за разом повертатися за тобою на шляху, навіть коли ти на повний голос кричиш: "Залиш мене тут і йди один"? Хіба не той справжній друг, хто бачив тебе і в біді, і в радості, і на злеті, і в падінні, і на вершині гори і на її підніжжі, і все одно залишається поруч? Хіба не той справжній друг, для кого ти можеш бути точно таким же?
Велике щастя мати можливість сказати: "У мене є друг", і ще більше щастя знати, що хтось вважає тебе своїм другом, тому що бути справжнім другом ой як не Ось про що я міркую цього ранку. Бажаю кожному з нас стати таким другом або подругою своїм близьким людям, дружин і чоловіків, батькам, дітям і тим, хто завжди поруч.
Я- збанкрутілий людина. У мене був свій бізнес-центр. Але в один момент, цей бізнес звалився, втім, як і вся моя жизнь. Від мене відвернулися батьки, колеги, друзі, моя родина. Я залишився ні з чим. З квартири мене вигнали зі словами: "ти не можеш забезпечувати сім'ю, такий ти нам не потрібен». Так як я не закінчив університету, у мене не було диплома. Свій бізнес мені допоміг створити один, колишній друг. Грошей залишилося зовсім не багато. Незабаром вони закінчилися, а на роботу мене ніде не брали, у мене не було трудової книжки. Раніше я завжди сподівався на свій бізнес, тепер я розумію, що даремно. Спочатку я жив у друзів, але ті теж мене виставили на вулицю. Довелося стати попрашайкой. Але, погодьтеся, що 15-40 рублів в день - мало. Мені вистачало тільки на булку хліба і воду. Тепер я зрозумів, що таке справжня бідність. Але мені не хотілося жити так до кінця свого життя. Моє життя тривала так 2 роки. Я поневірявся з одного під'їзду в інший і розумів, що все мене «любили», тільки заради грошей. Зими я переживав з працею. Одного разу, десь на початку весни, я забрів в якусь заброщенную село. Сподіваючись знайти там забутий кимось будинок, з пічкою. Та хоч і без печі, не важливо. Головне, щоб був дах над головою. Проходячи повз одінакоих будинків, я побачив похилений будиночок з відкритою коліткой. Вирішив туди зайти, думаючи, що нікого не виявлю. Постукав у вікно, і з нього здалася маленька бабуся, вона гостинно пустила мене до свого дому. І наказала мені, розповідати: хто я такий? і як опинився в цій глушині ?. Вислухавши, всю історію до кінця, вона не могла залишитися байдужою, навіть трохи поплакала і тихо шепотіла про це жорстокому світі. Це стара жінка запропонувала жити у неї, з умовою, що я буду допомагати їй по господарству і іноді виходити в місто, щоб продовать продукти домашнього виробництва. Я звичайно ж погодився. Вона мені стала як рідною матір'ю. Моїм скитаниям по життю, самотності і БІДНОСТІ прийшов кінц. Я не міг сказати, що живу в достатку, але це житло мені подобалося набагато більше, ніж чорні і брудні під'їзди. Погодьтеся, що інакше бути й не може.
Я думаю, що це не по темі і взагалі повна маячня, але посмтрі, може підійде.
Хіба не той справжній друг, хто прийде і скаже, що ти відхилився від шляху правди, навіть якщо весь інший світ твердить, що ти бездоганний і неймовірний? Хіба не той справжній друг, хто вкаже тобі на помилки, але залишиться поруч, щоб до х виправити? Хіба не той справжній друг, хто буде раз за разом повертатися за тобою на шляху, навіть коли ти на повний голос кричиш: "Залиш мене тут і йди один"? Хіба не той справжній друг, хто бачив тебе і в біді, і в радості, і на злеті, і в падінні, і на вершині гори і на її підніжжі, і все одно залишається поруч? Хіба не той справжній друг, для кого ти можеш бути точно таким же?
Велике щастя мати можливість сказати: "У мене є друг", і ще більше щастя знати, що хтось вважає тебе своїм другом, тому що бути справжнім другом ой як не Ось про що я міркую цього ранку. Бажаю кожному з нас стати таким другом або подругою своїм близьким людям, дружин і чоловіків, батькам, дітям і тим, хто завжди поруч.