Я глянув на розбуджену весною річку. Чого тільки не несла вона на своїй кризі!
Над кригою кружляли ворони й сороки. Зголоднілі за зиму, вони роздобували все на очах. Де яка викинута водою на крижинку рибина, де вмерзла в лід блискуча бляшанка — ворони й сороки хапали все. Крик, гам стояв несусвітний.
Я побачив: неподалік від берега на крижині пливло лисенятко. Було воно ребристе, змучене, синє від холоду. Як могло, відбивалося від сорок і ворон, та сил у нього залишалась жменька. Якась ворона ухитрилась вхопити його за вухо, підняла і понесла, та лисенятко вивернуло мордочку догори і вкусило ворону за лапу. Від болю ворона крикнула, і лисеня, теліпаючись у повітрі, як ганчірка, упало на крижину знову...
Черевики з ковзанами розв’язалися на моїх ногах самі, і я кинувся рятувати лисеня. Перескакуючи з крижини на крижину, поплигав до нього. Крига під ногами навіть не притоплювалась, і коли я добрався до лисеняти, воно, півсухе, жалібно дзявкнуло і почало плакати. Я вже знав, що плачуть коні й корови, але щоб плакали лисиці — такого я ще не знав. Слізки у лисенятка були дрібненькі, ну то й що з того? Сльози, які б вони не були, великі чи малі,— є сльози... Я підхопив його на руки і заховав під сорочку. За пазухою лисеня принишкло, наче в себе в норі, лише гаряче дихало, наче у його пискові хто розіклав вогонь.
Я вже заніс було ногу на ближню від мене крижину, як ріка наперла, і ця наша з лисенятком крижина стала бити й крошити на кашу крижини навколо себе. Я кинувся на той бік крижини, щоб звідти перебратися на берег, але й там у воді кипіло крижане кришиво. На нас налетіла ще більша від нашої чорно-бура крижина, врізалася з розгону, тоді підпірнула під нашу і вже знизу, з води, розколола її навпіл. І хоч би який кущ чи деревина, щоб ухопитися руками! Кущі й дерева стояли далеко по берегах, сподіватися на них не доводилося.
Нас невблаганно тягнуло вниз, а внизу була гребля. Налітаючи на греблю, крига ставала сторчма і зривалася у вируюче водяне провалля. З драбинами й вірьовками берегом вже бігли люди й щось кричали. Слів я не чув, бо навколо все ревіло й тріщало.
Гребля наближалася, а з нею наближався несамовитий гуркіт падаючих у провалля крижин. Лисенятко в пазусі почало мене покусувати, а тоді й добряче кусати. Коли ревище греблі залізло лисеняті у вушка, воно гризонуло мене за горло. Від несподіванки я ойкнув і випустив його на крижину. Лисенятко, не роздумуючи, кинулося в річкове коричневе місиво, і більше я його не бачив...
До греблі вже можна було докинути грубкою, як з річкою щось зробилося: наче якісь невидимі якорі загуркотіли на дні. Крижини, штовхаючись боками, стали йти повільніше і смирніше, а далі зупинилися й стали. Моя зупинка біля самої греблі. Я глянув на свої порізані об кригу босі ноги, перейшов на крижину сусідню, а з тієї ще на сусідню, а там від однієї до другої — і так до берега
ійський письменник, ірландець за походженням. найпопулярнішими книгами письменника є детективні історії про шерлока холмса та його друга доктора ватсона: "собака баскервілів" (1901-1902), "долина жахів" (1914-1915), "пригоди шерлока холмса" (1892-1893).
шерлок холмс став улюбленцем мільйонів читачів світу, а ім 'ям його називають тих, хто вміє розплутувати складні історії, відзначається високим інтелектом, знанням життя, прагненням до справедливості..
конай дойль створив науково-фантастичні романи: "втрачений світ" (1912), "отруєний пояс" (1913), "маракотова безодня" (1929), декілька історичних досліджень.
мій улюблений герой — шерлок холмс
шерлок холмс — герой ійського письменника артура конан дойля. це мій улюблений літературний персонаж. я захоплююся детективами і прочитав багато творів агати крісті, едгара по, жоржа сіменона й інших письменників.
але самим добрим, розумним, талановитим для мене залишається шерлок холмс.
слава про нього проникла у всі куточки ії, а потім про геніального детектива довідалися в усьому світі. холмс виїжджає на розслідування до ватикану, його потрібна навіть могутнім монархам. холмс у роботі використовує знаменитий дедуктивний метод. він може за окремими деталями, за якимись дрібницями дати повну інформацію про людину, її характер і місце проживання. у холмса є друг — доктор ватсон. багато що йому незрозуміле в рішеннях і висновках холмса, і він постійно задає питання. зовсім, як я: я так само, як і він, дивуюся словам і висновкам шерлока холмса. і шерлок холмс завжди терпляче, дохідливо пояснює те, що нам незрозуміле.
мені дуже подобається детективна історія "собака баскервілів", яка починається з того, що шерлок холмс буквально витягає з ціпка, забутого в його будинку відвідувачем, масу інформації. і коли з'являється власник ціпка, виявляється, що все, сказане холмсом, — правда.
я вважаю, що справедливим бути доволі тяжко. люди хочуть, щоб справедливо було щодо них. часто навіть не задумуючись, що самі чинять несправедливо. якщо ви зробили шкоду, а покарали іншого, є два варіанти: або вас загризе сумління, або хтось несправедливо віднесеться до вас. як бумеранг. у «золотому правилі моралі» про це розповідається. поступай з іншими так, як би хотів, щоб вони поступали з тобою.
щоб бути справедливим, треба бути розумним, хоч трішки. дурний і ненавмисне поділить 12 яблук між трьома людьми неправильно. наприклад, так: першому дасть 2, другому – 4, а третьому – 6.
тому будьте чесними, справедливими і хоч трішки розумними.