Я — редактор». — Запишіть правильно речення, які потребують редагування. 1. Ожила земля, скупана в молочних випарах ранкових туманів.
2. Ми розмістилися на добре вимощеному возі свіжою травою.
3. Розбуджені громом, умиті дощами, хлібороби оглядали поля.
4. Степ розлігся перед мандрівником, який переливався барвами весняного цвіту.
5. Нагріта за день весняним сонцем, чорна рілля дихала парою.
6. Мандрівник прибився на наш вогонь, наляканий грозою в горах. *
настала суббота - мій улюблений день.
вранці я встала одягла сарафан і побігла умиватись, потім я поснідала "колечками" з молоком. після сніданку я взяла печиво "квітень" і побігла дивитися серіал " люкс життя". потім гралася зі своєю улюбленою лялькою кетті у "барбі". після цього зробила декілька малюнків і побігла обідати борщем і салатом. після обіду сиділа за комп"ютером. через двадцять хвилин вимкнула його і побігла вечеряти. потім ще пограла, вмилася и лягла спати.
Його охопив сумнів: «Чи те я роблю, що слід? Чи здатний на це? Чому так тягне у невідоме?» І він зупинився серед шляху, подивився навкруги. Хоча дорога стелилася рівна й широка, він не міг іти далі: неспокій і невдоволення собою переповнили його. А обіч дороги громадилися вершини, які здавалися стрімкими й неприступними.
Їх оточували непрохідні хащі, яруги, стрімчаки й бескиди…
І все ж він зійшов з дороги й крізь нетрі та чагарі заторував власну стежину до вершини. І вже ніщо не могло зупинити сміливця. Він здіймався все вгору і вгору. «Божевільний!» — жахалися одні. «Відчайдушний!» — захоплено вигукували інші. «Щасливий!» — зітхали ті, які через свою кволість, не могли піти за першопрохідцем.
А були й такі, що заздрили й зневажали сміливця.
Але він здіймався на вершину, де не ступала ще нога людська. І то було його покликання й безсмертя. Як важливо в житті знайти себе, доки не пізно, доки ще молодий!
А йому йшов тридцять другий. За спиною в ньогоі вчителювання, участь у боях, робота в газеті художником, карикатуристом. Читачі в кожному номері шукали дотепні малюнки, під якими стояв підпис «Сашко». Друзі приходили до нього в майстерню, щоб подивитися, як під пензлем народжується пейзаж чи людський тип. І називали його талановитим.
А його не задовольняли ні карикатури, ні акварелі, ні олійні праці. Він почувався невдоволеним, бо відчував у собі силу творця нового мистецтва, що тільки-но утверджувалося. І однієї ночі він рішуче виходить зі своєї майстерні, щоб ніколи до неї не повернутися. Залишає назавжди мольберт, фарби, картини, поспішає на вокзал, сідає в поїзд, що везе його в Одесу. А вранці він уже стоїть перед директором кінофабрики й промовляє три слова:
— Хочу стати режисером!