я вообще хз что и как делать. там 3 во не видно поэтому - 3) Підкресліть слова, які слугують засобами міжфразного зв'язку в тексті. Назвіть і поясніть ці засоби зв'язку.
Насправді складно осмислювати такі абстрактні поняття як любов, чесність, відданість, патріотизм. Бо незважаючи на те, що кожен з нас більш-менш розуміє їх значення, та все одно вкладає в них щось своє. Це не річ, яку можна побачити чи помацати. Це щось невидиме, проте реально існуюче, те, що наповнює наше життя смислом, тим самим роблячи нас людьми.
Патріотизм у найзагальнішому розуміння – це любов до Батьківщини. Для кожної людини в світі її рідний край – найдорожчий та наймиліший серцю. Це той клаптик землі, що привітав її з життям, де минули дитячі роки, де живуть найближчі люди. Такі почуття зрозумілі, вони природні. Далі вони поширюються на цілу країну, в якій людина живе, на людей, що говорять однією мовою та створюють спільну культуру. Бо це все робить людей близькими одна до одної, об’єднує. У широкому розумінні країна – це велика родина, де всі живуть спільними радощами та проблемами. Тому ми відчуваємо свою причетність та відповідальність за все, що коїться у державі, тому нам не байдуже, як до нашої Батьківщини ставляться у світі. А патріотизм для мене – це не лише почуття, це дії, спрямовані на те, щоб рідній країні та нашому народові було добре жити.
Патріотизм виявляється у тому, що те, що робить людина, приносить благо її Батьківщині. Це й розумні політики, і талановиті вчені, і видатні митці та спортсмени, а також кожен з нас. Ми вчимося, працюємо, будуємо, винаходимо, творимо, прикрашаємо, перемагаємо. Досягаючи успіху в життя, ми тим самим створюємо успіх цілої країни. Оце й є патріотизм. Володимир Великий, Тарас Шевченко, Сергій Корольов, Василь Стус, Ганна Безсонова, Яна Кличко – кожен із них по-своєму виявив свої патріотичні почуття до нашої країни. І таких дуже багато!
Інша справа, що патріотизм – не завжди вдячне ставлення. Коли в країні процвітає безправ’я, соціальна несправедливість, політичний безлад, немає можливості для творчості, люди часто полишають Батьківщину та шукають щастя деінде. Хоч у душі в них любов до рідного краю залишається, вони вже мало що можуть зробити для її добробуту.
Тож, на мою думку, патріотичні почуття є в кожного з нас, і ми маємо прагнути зробити щось важливе для своєї Батьківщини. Проте такі прагнення мають цінуватися. Людина має відчувати, що потрібна своїй країні, тоді вона захоче й зможе посприяти її процвітанню.
Коли я був маленьким, то завжди мріяв скоріше вирости. Мені здавалося, у дорослих життя набагато цікавіше – вони можуть піти, куди схочуть, вміють користуватися складними пристроями та керувати автомобілем, можуть самі обирати одяг та не спати після обіду… А батьки тільки посміхалися та казали не поспішати, і що вони віддали би багато, аби знову стати дітьми.
Зараз ми вже підлітки, тому можемо спробувати зрозуміти, що то за пора життя – дитинство. Це світлий безтурботний час, коли щохвилини відкриваєш для себе щось нове, а поруч з тобою люблячі люди, завжди готові до Мати вчить читати по книжках з великими картинками, тато намагається пояснити, що й як працює. Дідусь із бабусею завжди раді нашим візитам. Вони ще молоді й енергійні. Бабуся готує смакоту як на хату гостей та сподівається, що все це з'їм я один. Дідусь проводить екскурсії по саду, який здавався мені величезним.
Перший домашній улюбленець – кіт Мурзик. Перші друзі – сусідські діти, хлопці й дівчата різного віку. Перші сварки та розуміння, що люди бувають різні, дехто легко може образити.
Дитинство накладає відбиток на все життя людини, бо саме в цей період формуються основні риси характеру та світобачення, здібності та таланти. Я знаю декілька підлітків з нещасливих сімей, так їм і досі важко спілкуватися з іншими та досягати успіхів у навчанні.
Я вдячний своїм батькам за те, що моє дитинство було щасливим. Я не був розпещеною дитиною, проте мав усе необхідне, а головне – їхню турботу та увагу. Я б хотів, щоб теплі почуття, які викликають дитячі спогади, допомагали нам долати труднощі дорослого життя.
Насправді складно осмислювати такі абстрактні поняття як любов, чесність, відданість, патріотизм. Бо незважаючи на те, що кожен з нас більш-менш розуміє їх значення, та все одно вкладає в них щось своє. Це не річ, яку можна побачити чи помацати. Це щось невидиме, проте реально існуюче, те, що наповнює наше життя смислом, тим самим роблячи нас людьми.
Патріотизм у найзагальнішому розуміння – це любов до Батьківщини. Для кожної людини в світі її рідний край – найдорожчий та наймиліший серцю. Це той клаптик землі, що привітав її з життям, де минули дитячі роки, де живуть найближчі люди. Такі почуття зрозумілі, вони природні. Далі вони поширюються на цілу країну, в якій людина живе, на людей, що говорять однією мовою та створюють спільну культуру. Бо це все робить людей близькими одна до одної, об’єднує. У широкому розумінні країна – це велика родина, де всі живуть спільними радощами та проблемами. Тому ми відчуваємо свою причетність та відповідальність за все, що коїться у державі, тому нам не байдуже, як до нашої Батьківщини ставляться у світі. А патріотизм для мене – це не лише почуття, це дії, спрямовані на те, щоб рідній країні та нашому народові було добре жити.
Патріотизм виявляється у тому, що те, що робить людина, приносить благо її Батьківщині. Це й розумні політики, і талановиті вчені, і видатні митці та спортсмени, а також кожен з нас. Ми вчимося, працюємо, будуємо, винаходимо, творимо, прикрашаємо, перемагаємо. Досягаючи успіху в життя, ми тим самим створюємо успіх цілої країни. Оце й є патріотизм. Володимир Великий, Тарас Шевченко, Сергій Корольов, Василь Стус, Ганна Безсонова, Яна Кличко – кожен із них по-своєму виявив свої патріотичні почуття до нашої країни. І таких дуже багато!
Інша справа, що патріотизм – не завжди вдячне ставлення. Коли в країні процвітає безправ’я, соціальна несправедливість, політичний безлад, немає можливості для творчості, люди часто полишають Батьківщину та шукають щастя деінде. Хоч у душі в них любов до рідного краю залишається, вони вже мало що можуть зробити для її добробуту.
Тож, на мою думку, патріотичні почуття є в кожного з нас, і ми маємо прагнути зробити щось важливе для своєї Батьківщини. Проте такі прагнення мають цінуватися. Людина має відчувати, що потрібна своїй країні, тоді вона захоче й зможе посприяти її процвітанню.
Коли я був маленьким, то завжди мріяв скоріше вирости. Мені здавалося, у дорослих життя набагато цікавіше – вони можуть піти, куди схочуть, вміють користуватися складними пристроями та керувати автомобілем, можуть самі обирати одяг та не спати після обіду… А батьки тільки посміхалися та казали не поспішати, і що вони віддали би багато, аби знову стати дітьми.
Зараз ми вже підлітки, тому можемо спробувати зрозуміти, що то за пора життя – дитинство. Це світлий безтурботний час, коли щохвилини відкриваєш для себе щось нове, а поруч з тобою люблячі люди, завжди готові до Мати вчить читати по книжках з великими картинками, тато намагається пояснити, що й як працює. Дідусь із бабусею завжди раді нашим візитам. Вони ще молоді й енергійні. Бабуся готує смакоту як на хату гостей та сподівається, що все це з'їм я один. Дідусь проводить екскурсії по саду, який здавався мені величезним.
Перший домашній улюбленець – кіт Мурзик. Перші друзі – сусідські діти, хлопці й дівчата різного віку. Перші сварки та розуміння, що люди бувають різні, дехто легко може образити.
Дитинство накладає відбиток на все життя людини, бо саме в цей період формуються основні риси характеру та світобачення, здібності та таланти. Я знаю декілька підлітків з нещасливих сімей, так їм і досі важко спілкуватися з іншими та досягати успіхів у навчанні.
Я вдячний своїм батькам за те, що моє дитинство було щасливим. Я не був розпещеною дитиною, проте мав усе необхідне, а головне – їхню турботу та увагу. Я б хотів, щоб теплі почуття, які викликають дитячі спогади, допомагали нам долати труднощі дорослого життя.