Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко сегодня - это классический университет исследовательского типа, ведущий современный научно-учебный центр Украины. В условиях развития независимого Украинского государства перед университетом были поставлены новые ответственные задачи. Будущие специалисты должны отличаться глубокими профессиональными знаниями и творчески мыслить, осознанием огромной ответственности за дело и готовностью к подвижническому труду. Справиться с такой миссией может только высшее учебное заведение с длительной историей достижений и успехов как в педагогической, так и в научной деятельности. 21 апреля 1994 Указом Президента Украины Л. М. Кравчука №176/94 университету был предоставлен статус "национальный", а 25 ноября 1999 г. новым Указом Президента Украины Л. Д. Кучмы № 1496/99 автономный статус университета существенно расширен. 5 мая 2008 издан Указ Президента Украины В. А. Ющенко № 412/2008, которым предусмотрено преобразование университета в главный учебно-научный центр Украины по подготовке научно-педагогических и научных кадров высшей квалификации. 29 июля 2009 г. постановлением Кабинета Министров Украины № 795 университету был предоставлен статус автономного исследовательского национального высшего учебного заведения, предусмотрено усиленное финансирование программ перспективного развития университета.
Высокий статус классического университета исследовательского типа подтверждается многочисленными научными победами ученых - сотрудников университета, достижения которых отмечены, в частности, Государственными премиями Украины в области науки и техники, премиями НАН Украины и отраслевых национальных академий наук, орденами "За заслуги", "Святых Кирилла и Мефодия", почетными званиями "Заслуженный работник образования Украины","Заслуженный юрист Украины ", премиями Президента Украины для молодых ученых, премиями Верховной Рады Украины самым талантливым молодым ученым в области фундаментальных и прикладных исследований и научно-технических разработок.
Корпуса университета
Университет осуществляет подготовку специалистов по образовательно-квалификационным уровням “Младший специалист”, “Бакалавр”, “Специалист”, “Магистр” и кадров высшей квалификации в аспирантуре и докторантуре. Подготовка и переподготовка специалистов осуществляется по 14 специальностям ОКУ “Младший специалист”, 55 направлениям ОКУ “Бакалавр”, 49 специальностями ОКУ “Специалист” и 98 специальностями ОКУ “Магистр”. Овладевают ими свыше 26 тыс. студентов.
Высшую квалификацию в университете приобретают 1645 аспирантов и 125 докторантов. Ежегодно в университете проходит более 350 защит докторских и кандидатских диссертаций. Подготовка и переподготовка специалистов осуществляется на 198 кафедрах. Научный потенциал университета сегодня - более 60 действительных членов и член-корреспондентов Национальных академий наук Украины, 626 докторов наук, 1697 кандидатов наук.
В университете работает 13 факультетов (географический; экономический; исторический; кібернетики; механико-математический; социологии; радиофизики, электроники и комьютерных систем; психологи; физический; философский; химический; юридический; факультет информационных технологий), 8 учебных институтов (военный, высоких технологий, геологии, журналистики, международных отношений, последипломного образования, филологии, управления государственной охраны), 1 учебно-научный центр (УНЦ “Институт биологии”), 2 колледжа (геологоразведывательных технологий и оптико-механический), Украинский физико-математический лицей, подготовительное отделение, Центр украиноведения, геологический и зоологический музеи, Музей истории университета, межфакультетский лингвистический музей, Информационно-вычислительный центр, Астрономическая обсерватория, Издательско-полиграфический центр "Киевский университет" и Научная библиотека им. М. Максимовича. Общий фонд библиотеки сейчас составляет 3 362 359 экземпляров документов.
Красный корпус
Для проживания студентов создан студенческий городок с комфортабельными общежитиями, компьютерными клубами, спортивным комплексом, столовыми, кафе, танцевальными залами. Для оздоровления университет имеет санаторий-профилакторий, оздоровительно-спортивный комплекс на берегу реки Днепр.
Киевский университет поддерживает широкие международные связи с университетами всего мира. Университет имеет партнерские соглашения со 227 зарубежными образовательными и научными учреждениями с 57 стран мира. Для проведения научной работы, участия в конференциях, чтения лекций университет ежегодно посещают около 180 зарубежных ученых и преподавателей из 32 стран мира. Ежегодно в зарубежные командировки в 59 стран мира выезжают более 1375 преподавателей, научных работников, студентов. Две трети командированных за границу в 2014 г. выехали с научной целью (участие в конференциях, стажировка, проведение исследований).
Красный корпус
Университет занимает активную позицию относительно увеличения объемов набора на обучение иностранных граждан.
Наголоси у словах багато важать у живій мові. Наприклад, насИпати і насипАти. На письмі, де не позначено наголосів ці два слова годі розрізнити. А вони значать не одне й те саме. Засвоюючи мову з тексту, читач не може засвоїти правильного наголошення. Найкраще засвоювати правильний наголос з живої мови, з радіо або ТБ, чи на виставі в театрі. У цій царині політика зближення мов наробила чимало шкоди. Мовознавство під зорями Кремля спотворило український наголос у низці слів. Ці спотворення не сприяють розвитку мови, а навпаки збивають з пантелику мовців. Псують наголос у мові також і поети, які заради рими міняють наголос. І то не якісь початківці, а й метри. Пише М. Рильський: “Як же так убого ви живЕте Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні космічної ракЕти Солов’я не в силі зрозуміть?” Якби метри вдавались до редакторів, і редактором був би автор цих рядків, то наведена строфа звучала б так: Як же живетЕ ви так дрімуче, Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні ракет до-зір-ідучих Солов’я не в силі зрозуміть? Наш наголос у словах несетЕ, беретЕ, живетЕ, даєтеЕ на останньому складі. Інакше – це київське койне. ГАРАЗДИ чи ГАРАЗДИ? Слова гаразди і негаразди часті гості сьогодні у ЗМІ. Але на радіо й телебаченні вони, очевидно, часом або й завжди звучить неправильно, бо у словниках нема одностайности щодо наголосу в цих словах. Якщо Б. Грінченко та СУМ АН УССР наголошують його на И: гараздИ, то РУС АН УССР наголошує на А: гарАзди. І словники незалежної України повторюють цей нонсенс. Так РУС, виданий ”Абрисом”, пише “бажати усяких гарАздів”. Чисте тобі койне, а не українська мова. Почну з приказки: “Нема бідИ, щоб не вийшли гараздИ, і нема гараздУ, щоб не вийшов на бідУ”. Ця приказка свідчить, що й слово гарАзд у непрямих відмінках треба наголошувати на закінченні: у гараздІ, гараздОм тощо. І на це є доказ. Словник Желехівського: “оставайтеся в гараздІ”. РУКОПИСНИЙ чи РУКОПИСНИЙ, ПРАВОПИСНИЙ чи ПРАВОПИСНИЙ? У “Букварі южноруському”, укладеному Т. Шевченком, рукою Шевченка у слові рукОписна, посталено наголос на О. І це відповідає нашій традиції наголошення: коли від три-і-більше-складових іменників з жіночим наголосом (на другому складі від кінця) ми творимо прикметники, то наголошеним у прикметниках лишається той самий звук, хоч тепер цей наголос - дактилічний: Ямпіль - Ямпільський, колОдязь - колОдязний, дурИсвіт - дурИсвітський, коштОрис - коштОрисний, ненАвисть - ненАвисний, літОпис - літОписний (А. Кримський), отже рукОпис - рукописний, правОпис - правОписний. Так ці слова наголошувано, поки до них не взялися “академіки”. Хоч правильний наголос у слові рукОписний зберігся в РУСах АН УССР до 1962 р. Але Академія УССР поклала край такому відхиленню від братніх мов. А незалежні від мовної логіки сучасні фахівці не можуть, та й правду казавши, не хочуть щось із цим робити. ТІСНЯВА чи ТІСНЯВА, ТРІСКОТНЯВА чи ТРІСКОТНЯВА? Українським словесним формам великою мірою властивий дактилічний наголос - на третьому складі від кінця: кОлесо, пОдруга, зАчіпка, пОдушка, рЕшето, рІшення, серЕедина. Саме такий наголос фігурує й у словах плІснява, тупОтнява, тИскнява, (Грінченко) шамОтнява, пИскнява, (Грінченко) гуркОтнява. Ці приклади відбивають акцентологічну модель, за якою наголошувано слова такої структури. Та, на жаль, логіка не часто гостює у тих, хто записав у совєтських, а потім і в “незалежних” словниках форми тіснЯва, тріскотнЯва, пискотнЯва, стрекотнЯва. Чи ж може мовець, який стало говорить тупОтнява, гуркОтнява, шамОтнява, говорити раптом тріскотнЯва, пискотнЯва? Або після плІснява і тИскнява – говорити тіснЯва? Десь-таки, моделі, схвалені нашим мовним центром, не так легко ламати відповідно до примх не дуже підкутих фахівців. Але словники видруковано, розтиражовано і ними керуються вчителі та творці мовних конкурсів. Наш поет-мученик бажав-мріяв: “Орися ж ти, моя ниво, долом і горою...”. Ореться академіками. А що виростає? ОПІКУВАТИСЯ чи ОПІКУВАТИСЯ? Сучасні словники, як і в УССР, наголошують це слово на А: опікувАтися. Цей неправильний наголос має довгу історію. М. Комар у своєму “Словарі російсько-українському” (1893 р.) наводить слово опікувАти і зазначає, що запозичив його із словника Желехівського. Однак у Желехівського слово це наголошено інакше: опІкувати. Помилку Комаря повторюють усі пізніші словники вже й у слові опікувАтися, яке мовці вимовляють лише опІкуватися. Що саме так треба наголошувати це слово свідчать похідні форми опІкуваний та опІкування, наголошені на І. Якби наголос у слові опікувати був на А, то похідні форми були б опікувАння й опікувАний.
Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко сегодня - это классический университет исследовательского типа, ведущий современный научно-учебный центр Украины. В условиях развития независимого Украинского государства перед университетом были поставлены новые ответственные задачи. Будущие специалисты должны отличаться глубокими профессиональными знаниями и творчески мыслить, осознанием огромной ответственности за дело и готовностью к подвижническому труду. Справиться с такой миссией может только высшее учебное заведение с длительной историей достижений и успехов как в педагогической, так и в научной деятельности. 21 апреля 1994 Указом Президента Украины Л. М. Кравчука №176/94 университету был предоставлен статус "национальный", а 25 ноября 1999 г. новым Указом Президента Украины Л. Д. Кучмы № 1496/99 автономный статус университета существенно расширен. 5 мая 2008 издан Указ Президента Украины В. А. Ющенко № 412/2008, которым предусмотрено преобразование университета в главный учебно-научный центр Украины по подготовке научно-педагогических и научных кадров высшей квалификации. 29 июля 2009 г. постановлением Кабинета Министров Украины № 795 университету был предоставлен статус автономного исследовательского национального высшего учебного заведения, предусмотрено усиленное финансирование программ перспективного развития университета.
Высокий статус классического университета исследовательского типа подтверждается многочисленными научными победами ученых - сотрудников университета, достижения которых отмечены, в частности, Государственными премиями Украины в области науки и техники, премиями НАН Украины и отраслевых национальных академий наук, орденами "За заслуги", "Святых Кирилла и Мефодия", почетными званиями "Заслуженный работник образования Украины","Заслуженный юрист Украины ", премиями Президента Украины для молодых ученых, премиями Верховной Рады Украины самым талантливым молодым ученым в области фундаментальных и прикладных исследований и научно-технических разработок.
Корпуса университета
Университет осуществляет подготовку специалистов по образовательно-квалификационным уровням “Младший специалист”, “Бакалавр”, “Специалист”, “Магистр” и кадров высшей квалификации в аспирантуре и докторантуре. Подготовка и переподготовка специалистов осуществляется по 14 специальностям ОКУ “Младший специалист”, 55 направлениям ОКУ “Бакалавр”, 49 специальностями ОКУ “Специалист” и 98 специальностями ОКУ “Магистр”. Овладевают ими свыше 26 тыс. студентов.
Высшую квалификацию в университете приобретают 1645 аспирантов и 125 докторантов. Ежегодно в университете проходит более 350 защит докторских и кандидатских диссертаций. Подготовка и переподготовка специалистов осуществляется на 198 кафедрах. Научный потенциал университета сегодня - более 60 действительных членов и член-корреспондентов Национальных академий наук Украины, 626 докторов наук, 1697 кандидатов наук.
В университете работает 13 факультетов (географический; экономический; исторический; кібернетики; механико-математический; социологии; радиофизики, электроники и комьютерных систем; психологи; физический; философский; химический; юридический; факультет информационных технологий), 8 учебных институтов (военный, высоких технологий, геологии, журналистики, международных отношений, последипломного образования, филологии, управления государственной охраны), 1 учебно-научный центр (УНЦ “Институт биологии”), 2 колледжа (геологоразведывательных технологий и оптико-механический), Украинский физико-математический лицей, подготовительное отделение, Центр украиноведения, геологический и зоологический музеи, Музей истории университета, межфакультетский лингвистический музей, Информационно-вычислительный центр, Астрономическая обсерватория, Издательско-полиграфический центр "Киевский университет" и Научная библиотека им. М. Максимовича. Общий фонд библиотеки сейчас составляет 3 362 359 экземпляров документов.
Красный корпус
Для проживания студентов создан студенческий городок с комфортабельными общежитиями, компьютерными клубами, спортивным комплексом, столовыми, кафе, танцевальными залами. Для оздоровления университет имеет санаторий-профилакторий, оздоровительно-спортивный комплекс на берегу реки Днепр.
Киевский университет поддерживает широкие международные связи с университетами всего мира. Университет имеет партнерские соглашения со 227 зарубежными образовательными и научными учреждениями с 57 стран мира. Для проведения научной работы, участия в конференциях, чтения лекций университет ежегодно посещают около 180 зарубежных ученых и преподавателей из 32 стран мира. Ежегодно в зарубежные командировки в 59 стран мира выезжают более 1375 преподавателей, научных работников, студентов. Две трети командированных за границу в 2014 г. выехали с научной целью (участие в конференциях, стажировка, проведение исследований).
Красный корпус
Университет занимает активную позицию относительно увеличения объемов набора на обучение иностранных граждан.
Відповідь:
Пояснення:
НАГОЛОС - ДУША МОВИ*
Наголоси у словах багато важать у живій мові. Наприклад, насИпати і насипАти. На письмі, де не позначено наголосів ці два слова годі розрізнити. А вони значать не одне й те саме. Засвоюючи мову з тексту, читач не може засвоїти правильного наголошення. Найкраще засвоювати правильний наголос з живої мови, з радіо або ТБ, чи на виставі в театрі. У цій царині політика зближення мов наробила чимало шкоди. Мовознавство під зорями Кремля спотворило український наголос у низці слів. Ці спотворення не сприяють розвитку мови, а навпаки збивають з пантелику мовців. Псують наголос у мові також і поети, які заради рими міняють наголос. І то не якісь початківці, а й метри. Пише М. Рильський: “Як же так убого ви живЕте Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні космічної ракЕти Солов’я не в силі зрозуміть?” Якби метри вдавались до редакторів, і редактором був би автор цих рядків, то наведена строфа звучала б так: Як же живетЕ ви так дрімуче, Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні ракет до-зір-ідучих Солов’я не в силі зрозуміть? Наш наголос у словах несетЕ, беретЕ, живетЕ, даєтеЕ на останньому складі. Інакше – це київське койне. ГАРАЗДИ чи ГАРАЗДИ? Слова гаразди і негаразди часті гості сьогодні у ЗМІ. Але на радіо й телебаченні вони, очевидно, часом або й завжди звучить неправильно, бо у словниках нема одностайности щодо наголосу в цих словах. Якщо Б. Грінченко та СУМ АН УССР наголошують його на И: гараздИ, то РУС АН УССР наголошує на А: гарАзди. І словники незалежної України повторюють цей нонсенс. Так РУС, виданий ”Абрисом”, пише “бажати усяких гарАздів”. Чисте тобі койне, а не українська мова. Почну з приказки: “Нема бідИ, щоб не вийшли гараздИ, і нема гараздУ, щоб не вийшов на бідУ”. Ця приказка свідчить, що й слово гарАзд у непрямих відмінках треба наголошувати на закінченні: у гараздІ, гараздОм тощо. І на це є доказ. Словник Желехівського: “оставайтеся в гараздІ”. РУКОПИСНИЙ чи РУКОПИСНИЙ, ПРАВОПИСНИЙ чи ПРАВОПИСНИЙ? У “Букварі южноруському”, укладеному Т. Шевченком, рукою Шевченка у слові рукОписна, посталено наголос на О. І це відповідає нашій традиції наголошення: коли від три-і-більше-складових іменників з жіночим наголосом (на другому складі від кінця) ми творимо прикметники, то наголошеним у прикметниках лишається той самий звук, хоч тепер цей наголос - дактилічний: Ямпіль - Ямпільський, колОдязь - колОдязний, дурИсвіт - дурИсвітський, коштОрис - коштОрисний, ненАвисть - ненАвисний, літОпис - літОписний (А. Кримський), отже рукОпис - рукописний, правОпис - правОписний. Так ці слова наголошувано, поки до них не взялися “академіки”. Хоч правильний наголос у слові рукОписний зберігся в РУСах АН УССР до 1962 р. Але Академія УССР поклала край такому відхиленню від братніх мов. А незалежні від мовної логіки сучасні фахівці не можуть, та й правду казавши, не хочуть щось із цим робити. ТІСНЯВА чи ТІСНЯВА, ТРІСКОТНЯВА чи ТРІСКОТНЯВА? Українським словесним формам великою мірою властивий дактилічний наголос - на третьому складі від кінця: кОлесо, пОдруга, зАчіпка, пОдушка, рЕшето, рІшення, серЕедина. Саме такий наголос фігурує й у словах плІснява, тупОтнява, тИскнява, (Грінченко) шамОтнява, пИскнява, (Грінченко) гуркОтнява. Ці приклади відбивають акцентологічну модель, за якою наголошувано слова такої структури. Та, на жаль, логіка не часто гостює у тих, хто записав у совєтських, а потім і в “незалежних” словниках форми тіснЯва, тріскотнЯва, пискотнЯва, стрекотнЯва. Чи ж може мовець, який стало говорить тупОтнява, гуркОтнява, шамОтнява, говорити раптом тріскотнЯва, пискотнЯва? Або після плІснява і тИскнява – говорити тіснЯва? Десь-таки, моделі, схвалені нашим мовним центром, не так легко ламати відповідно до примх не дуже підкутих фахівців. Але словники видруковано, розтиражовано і ними керуються вчителі та творці мовних конкурсів. Наш поет-мученик бажав-мріяв: “Орися ж ти, моя ниво, долом і горою...”. Ореться академіками. А що виростає? ОПІКУВАТИСЯ чи ОПІКУВАТИСЯ? Сучасні словники, як і в УССР, наголошують це слово на А: опікувАтися. Цей неправильний наголос має довгу історію. М. Комар у своєму “Словарі російсько-українському” (1893 р.) наводить слово опікувАти і зазначає, що запозичив його із словника Желехівського. Однак у Желехівського слово це наголошено інакше: опІкувати. Помилку Комаря повторюють усі пізніші словники вже й у слові опікувАтися, яке мовці вимовляють лише опІкуватися. Що саме так треба наголошувати це слово свідчать похідні форми опІкуваний та опІкування, наголошені на І. Якби наголос у слові опікувати був на А, то похідні форми були б опікувАння й опікувАний.