7. В. Перепелиха була вже стара людина, жалісна (Панас Мирний). 8.А. Встала весна й чорну землю сонну розбудила (Т. Шевченко). 9А. І раптом вітер стрибнув угору, підняв дикий і шалений рев (В. Симоненко). 10.Б. Я вранці голос горлиці люблю ( Л. Костенко ). 11. Б. Одні тільки бажання творити добрі діла й зосталися при мені на все життя (О. Довженко). 12. А. Місяць крізь віти ялини руки до мене простяг (В. Сосюра). 13В. Нарешті настав час розлучатись (О. Довженко). 14.А. Шляхи засипаючи, завиває лютнева хуртовина (М. Коцюбинський).
ГОНЧАР За вікнами згасає день. А може, то тільки здається старо-му Сахронові... Занеміг старий гончар, лежить на дерев’яному ліжкові. В хаті вечорова сутінь... Сонце майже навкруг обійшло дідову хату і вже в приза -хідне напільне вікно жбурнуло золотим полум’ям. Сліпучий сніп проміння впав на двері, висвітив мисник коло одвірка і полицю, що темніла на білій стіні. У миснику і на полиці стоять глечики, коники, куманці, ма -кітерки, горщики, журавлики, баранці — все це зробив дід Сахрон своїми руками. З глини народилися вони... Для нього всі ці гончарні вироби як діти. Він навіть пам’ятає, коли вони з’явилися на світ... Давно, ще малим, потрапив Сахрон до гончарні, і завертівся його круг. Навчався в самого Пошивайла Тараса, знаменитого майстра, якого знали на всіх ярмарках... Від Пошивайла і перехоплював науку малий Сахрон. Мав особливе відчуття до глини... Сахрон брався до діла, як маляр або музикант. Неспокійний, трепетний. До глини завжди придивлявся: щоб з доброго родовища була та, щоб вимішана старанно, не густа і води не було в ній за -йвої. І вже коли брав із замісу, то неначе зачерпував пригорщами зерно із пшеничного вороха. Клав на круг, обіймав обома руками той кавалок мокрої глини і починав священнодіяти. Піднімав уверх, формував свого глечика чи куманця, виліплював чутливими паль -цями, вкладав у сиру глину тепло долонь своїх і жар своєї душі. Стінки того виробу мусили бути не товсті і не перетончені, рівними, як сталевий лист під умілою рукою ковали. І вже так старався гончар, щоб не було по боках жодного бугрика чи виїмки. І виходили з-під його рук не просто горшки, макітри, виходила пісня, витворена з глини. Загартована в печах на огні, та пісня дзвеніла потім на всіх ярмарках, скликаючи до себе дівчат і молодиць. А ще, бувало, як розмалює сам глечика, вазу чи куманця маками, пшеничними колосками, жолудями а чи пелюстковим цвітом соняхів, жар-птицями та жайворонням, то вже й сам не вірить, що це його робота. Якими тільки барвами не грала його одухотворена глина, якими звуками не видзвонювала. Радувала вона і слух, і зір, і душу...
8.А. Встала весна й чорну землю сонну розбудила (Т. Шевченко).
9А. І раптом вітер стрибнув угору, підняв дикий і шалений рев
(В. Симоненко).
10.Б. Я вранці голос горлиці люблю ( Л. Костенко ).
11. Б. Одні тільки бажання творити добрі діла й зосталися при мені на
все життя (О. Довженко).
12. А. Місяць крізь віти ялини руки до мене простяг (В. Сосюра).
13В. Нарешті настав час розлучатись (О. Довженко).
14.А. Шляхи засипаючи, завиває лютнева хуртовина
(М. Коцюбинський).
За вікнами згасає день. А може, то тільки здається старо-му Сахронові... Занеміг старий гончар, лежить на дерев’яному
ліжкові. В хаті вечорова сутінь...
Сонце майже навкруг обійшло дідову хату і вже в приза -хідне напільне вікно жбурнуло золотим полум’ям. Сліпучий сніп
проміння впав на двері, висвітив мисник коло одвірка і полицю,
що темніла на білій стіні.
У миснику і на полиці стоять глечики, коники, куманці, ма -кітерки, горщики, журавлики, баранці — все це зробив дід Сахрон
своїми руками. З глини народилися вони... Для нього всі ці гончарні
вироби як діти. Він навіть пам’ятає, коли вони з’явилися на світ...
Давно, ще малим, потрапив Сахрон до гончарні, і завертівся
його круг. Навчався в самого Пошивайла Тараса, знаменитого
майстра, якого знали на всіх ярмарках...
Від Пошивайла і перехоплював науку малий Сахрон. Мав
особливе відчуття до глини...
Сахрон брався до діла, як маляр або музикант. Неспокійний,
трепетний. До глини завжди придивлявся: щоб з доброго родовища
була та, щоб вимішана старанно, не густа і води не було в ній за -йвої. І вже коли брав із замісу, то неначе зачерпував пригорщами
зерно із пшеничного вороха. Клав на круг, обіймав обома руками
той кавалок мокрої глини і починав священнодіяти. Піднімав уверх,
формував свого глечика чи куманця, виліплював чутливими паль -цями, вкладав у сиру глину тепло долонь своїх і жар своєї душі.
Стінки того виробу мусили бути не товсті і не перетончені,
рівними, як сталевий лист під умілою рукою ковали.
І вже так старався гончар, щоб не було по боках жодного
бугрика чи виїмки. І виходили з-під його рук не просто горшки,
макітри, виходила пісня, витворена з глини. Загартована в печах
на огні, та пісня дзвеніла потім на всіх ярмарках, скликаючи до
себе дівчат і молодиць.
А ще, бувало, як розмалює сам глечика, вазу чи куманця
маками, пшеничними колосками, жолудями а чи пелюстковим
цвітом соняхів, жар-птицями та жайворонням, то вже й сам не
вірить, що це його робота. Якими тільки барвами не грала його
одухотворена глина, якими звуками не видзвонювала. Радувала
вона і слух, і зір, і душу...