улица моего детства (описание местности) моя родная улица, на которой я живу уже четырнадцать лет, расположена в старой части города. на табличке написано: краснооктябрьская, но ее часто называют по-старому - конторская. труднее всего, наверное, описать то, что видишь каждый день, то, что стало привычным. я стою в самом начале своей улицы и внимательно смотрю вдоль нее. длинной серой лентой протянулась асфальтированная дорога, вдоль нее по обеим сторонам выстроились молодые, аккуратно подстриженные клены. их яркая зелень радует глаз. слева привлекает внимание красивое светлое здание, в котором находится "укртелеком". а вот здание справа, где прежде была телефонная станция, кажется мрачным, потому что оно грязно-серого цвета. высотных домов здесь нет, только вдали, на пересечении с улицей дмитриевской, виднеется часть многоэтажного дома. но зато все здания необычны, не похожи друг на друга. на некоторых есть колонны, лепные детали, ниши. особенно красивы недавно реставрированные дома, они привлекают взгляды прохожих. транспорта на краснооктябрьской немного, в основном это легковые машины. шумной мою улицу назвать нельзя. на ней часто встречаются двухэтажные дома с двориками, где любят посидеть и поговорить соседи. мне дорога улица моего детства - улица, по которой я хожу каждый день в школу, а вечерами гуляю с друзьями. она навсегда останется в моем сердце.
Перша задокументована згадка про михайлівський золотоверхий собор зустрічається в літопису, де розповідається, як князь святополк изяславич, онук ярослава мудрого, 11 липня 1106 року поряд з монастирем св. дмитра та церквою св. петра започаткував будівництво нового кам'яного храму на честь святого архістратига михайла. припускається, що монастир дмитра був збудований батьком святополка, ізяславом (у християнстві дмитром). до 1093 року це була невелика дерев'яна михайлівська церква при монастирі, відкриття якого приписують митрополитові київському михайлу. дата заснування монастиря - приблизно 988 рік. лише після того, як на київському престолі опинився святополк ii ізяславич, замість дерев'яної церкви збудували кам'яну.золотоверхим михайлівський собор назвали тому, що в той час це була єдина церква в києві із куполом. всередині золотоверхий михайлівський собор був оздоблений мармуром, мозаїкою, тут перебували дорогоцінні ікони. в 1103 році в київ з константинополя (царгороду) були передані мощі святої великомучениці варвари, які потім були передані в михайлівський монастир і стали його головною святинею. перед знищенням михайлівського монастиря в роки радянської влади, мощі були передані владимирському собору, де спочивають і понині. коли 16 квітня 1114 року князь святополк помер, його поховали у зведеному їм храмі.михайлівський собор постраждав під час навали татаро-монгольських завойовників в 1240 році, він був розграбований і частково зруйнований хана батия.минали сторіччя, територія михайлівського монастиря розширювалася. найбільші зміни відбулися протягом 17-18 століть. великий внесок у розвиток та поліпшення михайлівського монастиря в києві в різний час внесли українські гетьмани. богдан хмельницький в 1718 році своїми коштами обновив позолоту на центральному куполі храму, гетьман скоропадський облаштував новий іконостас, а іван мазепа пожертвував монастирю панікадило та срібну скринькудля мощів святої варвари.після об'єднання україни з московией золотоверхий михайлівський монастир втратив значну частину володінь, які залишилися на території річі посполитої. замість того в розпорядження монастиря поступили великі ділянки земель, розташованих на лівобережній україні. володіння михайлівського монастиря розширювалися не тільки за рахунок милостивих дарувань гетьманів і козацьких старшин, але й шляхом купівлі за власні монастирські кошти.на початку 17 століття був проведений ряд робіт з перебудови храму, у результаті чого він ледве не розколовся навпіл. наступним етапом у житті михайлівського собору став 1746 рік, коли кількість куполів було збільшено до семи. незважаючи на те, що в 1800 році михайлівський монастир у києві став резиденцією вікаріїв, споруди перебували в жалюгідному стані. у зв'язку із цим, протягом усього 19 століття велися активні роботи з ремонту монастирських будов і храму в "благоліпний вид".у той час, при кожному великому монастирі були приміщення для розміщення прочан, так звані странноприїмні будинки. це були первістки нинішніх готелів. при михайлівському золотоверхому монастирі існувало кілька старих дерев'яних гостьових будиночків. після 1847 року під керівництвом настоятеля монастиря преосвященного аполинарія був вибудуваний двоповерховий дерев'яний готельний корпус, а також були зібрані кошти для будівництва кам'яного будинку. під час перебування преосвященного аполинария на посаді настоятеля були вперше і куполи на трапезній церкві. ремонт центрального храму обійшовся в 30 тисяч карбованців. частина витрат була покрита за рахунок монастиря, але основну частку становили пожертви.особливу популярність михайлівський золотоверхий собор придбав завдяки прекрасним фрескам та мозаїкам. думки мистецтвознавців сходяться на тому, що це новий етап розвитку церковного живопису прадавньої русі. мозаїки михайлівського собору називають "мерехтливими". засновником цієї нової мальовничої школи вважають ченця києво-печерського монастиря алипія, про майстерність якого складали легенди. у деяких місцях на стінах були нанесені графіті - видряпані написи, подібні графіті софіївського собору.з приходом на україну радянської влади майно михайлівського монастиря, починаючи з 1919 року, піддалося націоналізації, а в 1935 році почалося руйнування монастиря. частина фресок і фрагменти мо
