Хотинська фортеця — середньовічна укріплена фортифікаційна споруда у Хотині (Чернівецька область, Україна), збудована на межі XIII–XVIII століть на місці руського городища (Х—ХІІІ). Ця твердиня на правому березі Дністра була однією з наймогутніших у тогочасній Східній Європі, важливим оборонним і торговельним пунктом.[1] У списку руських міст далеких і близьких (XIV) згадується як Хотѣнь на Днѣстрѣ. Після занепаду Руської держави та Руського Королівства, Хотинська фортеця перебувала в юрисдикції багатьох державних утворень — Королівства Польського, Молдовського князівства, Османської та Російської імперій. В цей період вона стає відомою й під іншомовними назвами: пол. Тwierdza Chocim, рум. Cetatea Hotin, тур. Hotin Kalesi, рос. Хотинская крепость. У ХІХ ст. твердиня втратила своє стратегічне значення, і 1856 її було скасовано як військовий об’єкт.[2] В 1960-тих комплекс споруд фортеці отримав статус пам'ятки архітектури (ох.№803).[3] 12 жовтня 2000 утворено державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця».[4] За підсумками всеукраїнської акції, Хотинську фортецю визнано однією з «семи чудес України».
Якщо ж вдатися до невеличкого історичного екскурсу, можна згадати, що у дореволюційні часи гарні манери були обов’язковою рисою освічених верств. „Правила доброго тону” прищеплювалися змалечку, засвоювалися в гімназіях та інститутах шляхетних дівчат. А от після революції нові можновладці „гімназіїв не закінчували”, тож негайно скасували усі ці буржуазні витребеньки як абсолютно непотрібні трудящим масам. Втім, невдовзі совєтська еліта схаменулася і також захотіла чимось відрізнятися від простого люду. І правила доброго тону були знову повернені з небуття, щоправда у дещо зміненій формі „радянського етикету”.
Ця твердиня на правому березі Дністра була однією з наймогутніших у тогочасній Східній Європі, важливим оборонним і торговельним пунктом.[1]
У списку руських міст далеких і близьких (XIV) згадується як Хотѣнь на Днѣстрѣ.
Після занепаду Руської держави та Руського Королівства, Хотинська фортеця перебувала в юрисдикції багатьох державних утворень — Королівства Польського, Молдовського князівства, Османської та Російської імперій. В цей період вона стає відомою й під іншомовними назвами: пол. Тwierdza Chocim, рум. Cetatea Hotin, тур. Hotin Kalesi, рос. Хотинская крепость.
У ХІХ ст. твердиня втратила своє стратегічне значення, і 1856 її було скасовано як військовий об’єкт.[2]
В 1960-тих комплекс споруд фортеці отримав статус пам'ятки архітектури (ох.№803).[3]
12 жовтня 2000 утворено державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця».[4]
За підсумками всеукраїнської акції, Хотинську фортецю визнано однією з «семи чудес України».
Объяснение:
Якщо ж вдатися до невеличкого історичного екскурсу, можна згадати, що у дореволюційні часи гарні манери були обов’язковою рисою освічених верств. „Правила доброго тону” прищеплювалися змалечку, засвоювалися в гімназіях та інститутах шляхетних дівчат. А от після революції нові можновладці „гімназіїв не закінчували”, тож негайно скасували усі ці буржуазні витребеньки як абсолютно непотрібні трудящим масам. Втім, невдовзі совєтська еліта схаменулася і також захотіла чимось відрізнятися від простого люду. І правила доброго тону були знову повернені з небуття, щоправда у дещо зміненій формі „радянського етикету”.