Як правильно писати
Письменник розповідає про внутрішній світ Івана Дідуха й чому він емігрує.

 Книга — це скарбниця знань, яка містить духовні надбання багатьох попередніх поколінь. У моєму житті книга завжди посідала важливе місце. Я пам'ятаю враження раннього дитинства, коли я познайомився зі своїми першими книжками — українськими казками — які мені читала мама. Згодом, навчившись читати, я відкрив для себе захоплюючий та дивовижний світ, який дарують нам книги. Які це прекрасні відчуття — розгорнувши милі сторінки, поринути у світ, який створив письменник своєю майстерністю, слідкувати за життям улюблених персонажів, вболіваючи за них та майже зливаючись з ними. 
     
     Книги — морська глибина, 
     Хто в них пірне аж до дна, 
     Той хоч і труду мав досить, 
     Дивнії перли виносить. 
     (І. Франко) 
     
     Коло моїх читацьких інтересів досить широке, але найщиріший відгук у моїй душі мають твори українських письменників. Вразив мене роман Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

        Короткі:
⇒ М. Рильський: 
Бо красен труд, хоч рясен піт,
Бо жита дух медовий
Життя несе у людський світ
І людські родить мови. 
(красен, рясен)

⇒ М. Підгірянка:
Спіть, діточки, спіть,
Віченька стуліть!
Дрібен дощик стукотить,
Вікнам казку гомонить...
(дрібен) 

    Повні нестягнені:
⇒ Т. Шевченко:
 Реве та стогне Дніпр широкий.
Сердитий вiтер завива,
Додолу верби гне високi,
Горами хвилю пiдiйма.

⇒ Т. Шевченко:
Ой із-під гори та із-під кручі
Ішли мажі риплючі.
А за ними йде та чорнявая
Та плаче-рида, йдучи.
(чорнявая)