Які українські народні казки вам подобаються роздивіться зображення на поштових марках упізнайте героїв казок розкажіть про них уживаючи слова з префіксами пре при пр НА ЗАВТРА
Кожна людина визначає своє ставлення до себе, до інших людей, до світу, формується світогляд людини, який охоплює знання, переконання, прагнення, сподівання.
Втілюючи загальне бачення і розуміння місця людини в світі, світогляд впливає на її життєві позиції та вчинки. Поряд із індивідуальним світоглядом людини існує світогляд великих чи малих груп людей (націй, соціальних верств, етнографічних груп, родини тощо), який у процесі історичного розвитку зазнає певних, нерідко значних, змін.
У життєво-практичному світогляді важливе місце посідають уявлення та вірування. Уявлення – це образ якогось предмета чи явища, який міг сприйматися раніше і відтворився в пам”яті або створений уявою. Воно стосується не тільки минулого й теперішнього, а й майбутнього. У народному світогляді переважають уявлення як плід власне уяви, що стовується таких ситуацій, яких людина повністю не реалізувала в дійсності. Отже, йдеться про перетворювальне, а також спотворене відображення реальних предметів і явищ.
Релігійні уявлення людей називаються віруваннями. Вони сприймаються без перевірки, на віру. Віра становить основу релігійного світогляду. Релігійні люди переконані в існуванні надприродних сил та в їх визначальній ролі у світі.
Світогляд українського народу завжди мав яскраво виражене релігійне спрямування. Вірування необхідно відрізняти від повір”їв – своєрідних народних уявлень про залежність людини та її долі від явищ навколишнього світу. Народні повір”я широко відображені в усній народній творчості, зокрема в переказах, легендах тощо.
Світогляд українського народу має властивість переносити на світобудову якості людини. Ще у 30-х роках ХХ ст. Ганс Цбінден записав переказ про Землю, який побутував на Гуцульщині. За переказом, наша планета нагадує велетеньський людський організм, різні частини якого асоціюються з певним містом або регіоном: голова з цесарським містом – Віднем, пуповина – з папським містом Римом, груди й робочі руки – з багатими рівнинами Покуття, Поділля та Наддніпровської України, а черево – “шляхетчиною”, тобто Польщею.
Так само належать до числа вірувань, і оповідання про створення людини. Варіантів цих оповідань теж дуже небагато, всі вони, безперечно, біблейські, а до того ще й апокрифічного змісту, бо в них усіх у творенні людини, крім бога, бере участь, явна річ з другого боку, і диявол. За варіантом Драгоманова, Бог виліпив людину з глини та поставив сушитись, наказавши собаці стерегти її; диявол скористався, що собака заснула, розірвав у виставленої сушитися людини груди та наплював туди. Бог вдунув потім у людину душу, але людина й досі, кашляючи, харкає.
Як глибоко релігійний народ українці вірили у потойбічне життя, де людина знаходить утіху. Проте погляди на душу не залишалися сталими. У дохристиянські часи наші предки не мали жодного уявлення про душу. Припускалось існування кількох душ в однієї людини.
Після прийняття християнства уявлення про душу зазнало докорінних змін. Якщо за переконанням язичників слід мерців був безликим, то за християнськими віруваннями душа зберігає свої індивідуальні особливості навіть у загробному житті. Однак за гріхи вона може набирати іншого вигляду.
Українські народні оповідання про душу; тут ми маємо до діла вже не з легендами, а з справжніми віруваннями. Вірування ці, однак, безперечно християнського походження, але доповнені вони чисто народною фантазією. Місце перебування душі в тілі в них точно не вказане; одні кажуть, що вона знаходиться в голові, другі – що в ямці під шиєю, в грудях, в животі, в печінці тощо. Звідки береться в людині душа та як вона входить в дитину – на ці питання в українських народних віруваннях ми не знаходимо відповіді, але з них ми дізнаємось, що вона покидає тіло тимчасово – під час сну, та назавжди – в час смерті. В останньому випадку вона виходить найчастіше через отвір, що відчиняється в момент смерті на темені, або через рот, часом її буває видно. Вона з”являється то у вигляді мухи або бджоли, а то метелика або пташки, а то ще у вигляді маленької людини з прозорим та чистим тілом, а часом з крильцями, або, нарешті, у вигляді маленької хмаринки, наче пари. Вона має, однак, тілесні потреби – їсть, вдихаючи в себе пару од гарячого хліба або іншої страви, і для неї завжди ставлять на вікні воду якийсь час, після якого вона зовсім відлітає, але повертається додому в ті дні, коли поминають небіжчика. За гріхи людини душа приречена на смутну долю у формі переселення в якунебудь тварину: в собаку, коня, свиню, кінську голову тощо, де вона й зостається аж до смерті тварини.
Напевно, жоден з нас, людей молодих, завзятих, кмітливих, не мріє про те, як звести нанівець, промарнувати дарма цей дивовижний подарунок долі - своє життя. "У кожного своя доля і свій шлях широкий: той мурує, той руйнує...", - зауважував поет. Астрологи кажуть, що доля людини вирішується там, на небесах, задовго до її народження, а всіма її вчинками керують всемогутні боги. Підтвердження цієї думки можемо ігати, наприклад, у давньогрецьких міфах, у епосі будь-якого народу. Справді, як вибирав свій життєвий шлях титан Прометей? Йому до богиня Афіна, яка навчила його різним наукам.
Нам якось не личить сподіватися на до богів, тому що ми - люди, а зовсім не титани, ми намагаємося не схибити, шукаючий свій власний шлях у житті. Мій дід Іван - стара й мудра людина. Він на власному прикладі вчить мене, як долати перешкоди і труднощі, які виникають при цьому пошуку. Він каже: в молодому віці нічого немає кориснішого від навчання. Сам він здобув освіту, прийшовши до першого класу в десятирічному віці: тоді була війна. Але ж він вивчився, згодом закінчив Московський медичний інститут, потім зайняв своє місце серед найвидатніших людей нашої країни - став знаменитим хірургом.
Я дуже ним пишаюся і хочу бути таким, як він. Я вибрав музику, це моє покликання, і я віддаю йому весь вільний час. Я багато читав про таких музикантів, як Моцарт, Паганіні. Вони працювали наполегливо з раннього дитинства. Правда, до цього їх примушували їхні батьки, і не завжди гуманними методами. Але роль батьків у виборі життєвого шляху дуже значна, якщо не вирішальна. І не лише батьків, до цього повинне долучатися все доросле оточення молодої людини.
Якщо правильно підійти до вирішення цієї проблеми, то нам не загрожуватиме відчуття, що життя прожите марно.
"Ми всі невільники свого життя. Страждання боротьби дають нам змогу Крізь перешкоди, втрати, каяття Омріяну здобути перемогу. Без неї сенс життя зникає нам. Життя це битва, в битві - перемога. Війні з самим собою біль віддам, Цей біль - мій хрест. Із ним іду до бога ..."
Кожна людина визначає своє ставлення до себе, до інших людей, до світу, формується світогляд людини, який охоплює знання, переконання, прагнення, сподівання.
Втілюючи загальне бачення і розуміння місця людини в світі, світогляд впливає на її життєві позиції та вчинки. Поряд із індивідуальним світоглядом людини існує світогляд великих чи малих груп людей (націй, соціальних верств, етнографічних груп, родини тощо), який у процесі історичного розвитку зазнає певних, нерідко значних, змін.
У життєво-практичному світогляді важливе місце посідають уявлення та вірування. Уявлення – це образ якогось предмета чи явища, який міг сприйматися раніше і відтворився в пам”яті або створений уявою. Воно стосується не тільки минулого й теперішнього, а й майбутнього. У народному світогляді переважають уявлення як плід власне уяви, що стовується таких ситуацій, яких людина повністю не реалізувала в дійсності. Отже, йдеться про перетворювальне, а також спотворене відображення реальних предметів і явищ.
Релігійні уявлення людей називаються віруваннями. Вони сприймаються без перевірки, на віру. Віра становить основу релігійного світогляду. Релігійні люди переконані в існуванні надприродних сил та в їх визначальній ролі у світі.
Світогляд українського народу завжди мав яскраво виражене релігійне спрямування. Вірування необхідно відрізняти від повір”їв – своєрідних народних уявлень про залежність людини та її долі від явищ навколишнього світу. Народні повір”я широко відображені в усній народній творчості, зокрема в переказах, легендах тощо.
Світогляд українського народу має властивість переносити на світобудову якості людини. Ще у 30-х роках ХХ ст. Ганс Цбінден записав переказ про Землю, який побутував на Гуцульщині. За переказом, наша планета нагадує велетеньський людський організм, різні частини якого асоціюються з певним містом або регіоном: голова з цесарським містом – Віднем, пуповина – з папським містом Римом, груди й робочі руки – з багатими рівнинами Покуття, Поділля та Наддніпровської України, а черево – “шляхетчиною”, тобто Польщею.
Так само належать до числа вірувань, і оповідання про створення людини. Варіантів цих оповідань теж дуже небагато, всі вони, безперечно, біблейські, а до того ще й апокрифічного змісту, бо в них усіх у творенні людини, крім бога, бере участь, явна річ з другого боку, і диявол. За варіантом Драгоманова, Бог виліпив людину з глини та поставив сушитись, наказавши собаці стерегти її; диявол скористався, що собака заснула, розірвав у виставленої сушитися людини груди та наплював туди. Бог вдунув потім у людину душу, але людина й досі, кашляючи, харкає.
Як глибоко релігійний народ українці вірили у потойбічне життя, де людина знаходить утіху. Проте погляди на душу не залишалися сталими. У дохристиянські часи наші предки не мали жодного уявлення про душу. Припускалось існування кількох душ в однієї людини.
Після прийняття християнства уявлення про душу зазнало докорінних змін. Якщо за переконанням язичників слід мерців був безликим, то за християнськими віруваннями душа зберігає свої індивідуальні особливості навіть у загробному житті. Однак за гріхи вона може набирати іншого вигляду.
Українські народні оповідання про душу; тут ми маємо до діла вже не з легендами, а з справжніми віруваннями. Вірування ці, однак, безперечно християнського походження, але доповнені вони чисто народною фантазією. Місце перебування душі в тілі в них точно не вказане; одні кажуть, що вона знаходиться в голові, другі – що в ямці під шиєю, в грудях, в животі, в печінці тощо. Звідки береться в людині душа та як вона входить в дитину – на ці питання в українських народних віруваннях ми не знаходимо відповіді, але з них ми дізнаємось, що вона покидає тіло тимчасово – під час сну, та назавжди – в час смерті. В останньому випадку вона виходить найчастіше через отвір, що відчиняється в момент смерті на темені, або через рот, часом її буває видно. Вона з”являється то у вигляді мухи або бджоли, а то метелика або пташки, а то ще у вигляді маленької людини з прозорим та чистим тілом, а часом з крильцями, або, нарешті, у вигляді маленької хмаринки, наче пари. Вона має, однак, тілесні потреби – їсть, вдихаючи в себе пару од гарячого хліба або іншої страви, і для неї завжди ставлять на вікні воду якийсь час, після якого вона зовсім відлітає, але повертається додому в ті дні, коли поминають небіжчика. За гріхи людини душа приречена на смутну долю у формі переселення в якунебудь тварину: в собаку, коня, свиню, кінську голову тощо, де вона й зостається аж до смерті тварини.
Объяснение:
Напевно, жоден з нас, людей молодих, завзятих, кмітливих, не мріє про те, як звести нанівець, промарнувати дарма цей дивовижний подарунок долі - своє життя. "У кожного своя доля і свій шлях широкий: той мурує, той руйнує...", - зауважував поет. Астрологи кажуть, що доля людини вирішується там, на небесах, задовго до її народження, а всіма її вчинками керують всемогутні боги. Підтвердження цієї думки можемо ігати, наприклад, у давньогрецьких міфах, у епосі будь-якого народу. Справді, як вибирав свій життєвий шлях титан Прометей? Йому до богиня Афіна, яка навчила його різним наукам.
Нам якось не личить сподіватися на до богів, тому що ми - люди, а зовсім не титани, ми намагаємося не схибити, шукаючий свій власний шлях у житті. Мій дід Іван - стара й мудра людина. Він на власному прикладі вчить мене, як долати перешкоди і труднощі, які виникають при цьому пошуку. Він каже: в молодому віці нічого немає кориснішого від навчання. Сам він здобув освіту, прийшовши до першого класу в десятирічному віці: тоді була війна. Але ж він вивчився, згодом закінчив Московський медичний інститут, потім зайняв своє місце серед найвидатніших людей нашої країни - став знаменитим хірургом.
Я дуже ним пишаюся і хочу бути таким, як він. Я вибрав музику, це моє покликання, і я віддаю йому весь вільний час. Я багато читав про таких музикантів, як Моцарт, Паганіні. Вони працювали наполегливо з раннього дитинства. Правда, до цього їх примушували їхні батьки, і не завжди гуманними методами. Але роль батьків у виборі життєвого шляху дуже значна, якщо не вирішальна. І не лише батьків, до цього повинне долучатися все доросле оточення молодої людини.
Якщо правильно підійти до вирішення цієї проблеми, то нам не загрожуватиме відчуття, що життя прожите марно.
"Ми всі невільники свого життя. Страждання боротьби дають нам змогу Крізь перешкоди, втрати, каяття Омріяну здобути перемогу. Без неї сенс життя зникає нам. Життя це битва, в битві - перемога. Війні з самим собою біль віддам, Цей біль - мій хрест. Із ним іду до бога ..."
Так сказав Василь Стус, і я з ним згоден.