Як Ви розумієте слова Максима Рильського «Як парость виноградної лози, плекайте мову. Пильно й ненастанно політь бур’ян». Про яку ознаку йдеться в цих рядках і що це означає для кожного мовця
Як дитина відчуває себе серед людей-однолітків? Цікаве питання, точної відповіді на яке не знайти. Все залежить від певної дитини, її характеру, поведінки в суспільстві та наявності зв'язку з однолітками. Деякі, досить сором'язливі чи просто замкнені у собі діти, дуже важко переживають спілкування з однолітками чи навіть з людьми у цілому. Їм важко знайти спільну тему для розмов, відчувають невпевненість і дискомфорт в присутності інших, багато часу проводять насамоті чи займаючись улюбленою справою. Такі люди неговіркі. А деякі навпаки не можуть жити без суспільної уваги, без галасних балачок та компаній друзів. Вони активні в бесіді, жартують чи просто яскраво виражають власну думку. Такі люди люблять бути серед однолітків і ведуть себе разом з ними впевнено и спокійно, не думаючи про свої наступні слова і реакцію збоку співрозмовників на них. Отже, на мою думку, це питання не має однозначної відповіді, бо відповідь є для кожної особи унікальною.
Ще ховаються по байраках сіpі брили злежаного снігу, вночі морозець притрушує білою пудрою зелене листя осоки на болоті, а вже красується золотими сережками ліщина і на пригрітих сонцем галявинах витикаються молодими стрілами трави. У таку пору я поспішаю в ліс. Поспішаю в гості до самої весни. Ранок теплий, сонячний. Дихає свіжістю земля. Hіколи ліс не пахне так голодко і терпко, як у цю вранішню годину. Сльозяться крихітні струмки, шукають дорогу до річечки. Ліс живе передчуттям зеленої повені листя і трав. Він посвітлів, виграє новими кольорами, звуками. Чуєте, з вільшника долина голосна пісня: приди-кум... чай-пить... чай-пить... Хто ж це за є випити чаю? Хто ж це за є випити чаю? Та це ж співочий дрізд! Він зовсім недавно повернувся з далеко! Африки і тепер спішить повідомити про це ніжними трелями. Дрозда підтримують і зяблик, і шпак. Вони також радіють, повернувшись до рідного лісу. Синиця, яка ніколи не бачила заморських земель, дивиться на них з особливою заздрістю, Йду лісовою стежкою і скрізь бачу прикмети весни. Цлий день бродив я весняним лісом. А підвечір зяблик попередив мене: збирається дощ На гарну погоду він співає веселу пісеньку, а перед дощем починає одноманітно рюмити. Що ж, пора і додому.
Отже, на мою думку, це питання не має однозначної відповіді, бо відповідь є для кожної особи унікальною.
Объяснение:
Ще ховаються по байраках сіpі брили злежаного снігу, вночі морозець притрушує білою пудрою зелене листя осоки на болоті, а вже красується золотими сережками ліщина і на пригрітих сонцем галявинах витикаються молодими стрілами трави. У таку пору я поспішаю в ліс. Поспішаю в гості до самої весни. Ранок теплий, сонячний. Дихає свіжістю земля. Hіколи ліс не пахне так голодко і терпко, як у цю вранішню годину. Сльозяться крихітні струмки, шукають дорогу до річечки. Ліс живе передчуттям зеленої повені листя і трав. Він посвітлів, виграє новими кольорами, звуками. Чуєте, з вільшника долина голосна пісня: приди-кум... чай-пить... чай-пить... Хто ж це за є випити чаю? Хто ж це за є випити чаю? Та це ж співочий дрізд! Він зовсім недавно повернувся з далеко! Африки і тепер спішить повідомити про це ніжними трелями. Дрозда підтримують і зяблик, і шпак. Вони також радіють, повернувшись до рідного лісу. Синиця, яка ніколи не бачила заморських земель, дивиться на них з особливою заздрістю, Йду лісовою стежкою і скрізь бачу прикмети весни. Цлий день бродив я весняним лісом. А підвечір зяблик попередив мене: збирається дощ На гарну погоду він співає веселу пісеньку, а перед дощем починає одноманітно рюмити. Що ж, пора і додому.