У лісах нашого краю мешкає чудова тварина. Його легко впізнати по сірій шубці та довгим вушкам. Це зайчик. Іноді його можна зустріти у затишних садах, городах і полях. Хутро в зайчика дуже густе та пухнасте. В шубці звірка є одна особливість, взимку сіра шубка змінюється на білу. Це перетворення дуже корисне для нього, на білому снігу ліса та інші хижаки не побачать білого зайчика. Вуха у нього завжди насторожі, вони виловлюють наймалейший шерох. Та коли він почує небезпеку відразу дає драла. Тільки п`яти виблискують. Зайчик має цікаві звички. Більшу частину життя він проводить ховаючись під кущами. Але як він любить гратися на галявинці зі своїми побратимами! Та він не забуває про обережність. Із їжі зайчик полюбляє всіляке насіння, зерна, бруньки, гілки, ягоди, молоді пагони.
Весь період розвитку нашої рідної мови — це долання численних перешкод і заборон. тільки завдяки запеклій боротьбі провідних науковців, письменників, публіцистів удалося зберегти і певною мірою поширити українську літературну мову у різних сферах суспільного життя. нове покоління ставиться принципово по-іншому до мови своїх предків: усе менше і менше можна почути висловлювання, що таврують усе українське як прояв провінціалізму. така переміна у свідомості молодих громадян україни відбулася під всучасна українська літературна мова не поступається своїми функціональними можливостями жодній із найбагатших і найрозвиненіших мов світу. у її лексичному запасі близько чотирьох мільйонів слів. отже, найголовнішим завданням нашого покоління є дбайливе ставлення до рідної мови. ми не повинні байдуже відноситися до того, як висловлюємо свої думки, бо маємо почуття власної гідності.
Із їжі зайчик полюбляє всіляке насіння, зерна, бруньки, гілки, ягоди, молоді пагони.