Яким типом зв’язку поєднані речення у тексті? Коли я ще закінчував гімназію, - в сімнадцятому-вісімнадцятому
році, - портрет Леся Курбаса висів над моїм ліжком на килимку.
Був то портрет (фото) джентельмена, безперечно, наймолодшого віком.
Паралельний зв’язок між реченнями
Перспективний зв’зок
Дистантний зв’язок
Послідовний зв’язок між реченнями
Перехресний зв’язок

Друг пізнається в біді. Так, так і є. Якщо у вас трапилася біда, то першим, хто прийде на до буде саме друг.Він спробує зробити все, що завгодно, щоб до навіть якщо знає, що нічого не може. І від його зусиль вам — і йому теж — стане легше.Коли ви потрапите в неприємну ситуацію, то тільки один залишиться з вами. навіть якщо ця ситуація дуже складна. Іноді, звичайно, допомагають не тільки друзі, але зазвичай це відбувається тоді, коли ви самі можете легко впорається з неприємностями, і до виходить чисто символічна, непотрібна.Хоч це і теж приємно. Але в такій біді, де всі опускають руки і відходять в сторону, до тільки вірний друг. І тоді, нарешті, стане зрозуміло, хто ж саме з усіх ваших друзів-приятелів — просто так, знайомий, з яким можна поговорити, зіграти у футбол, але не більше того, а хто — справжній друг, на якого можна покластися в скрутну хвилину і який до завжди.Якщо та людина, яку ви вважали одним, не зміг до вам в біді і не кинувся на виручку — задумайтеся, а може бути, ви самі були недостатньо уважні по відношенню до нього? Раптом ви теж колись не до йому, пропустили, недогледіли — і тепер він віддаляється від вас?

ХЛІБОРОБ
Сизе  марево  клубочиться  над  степом.  Нагріта  сонцем  рілля дихає парою. І  в тих весняних ласкавих туманах мерехтять далекі села та гаї. Польова дорога стелиться через видолинки і  пагорбки.За кермом прудкого газика   — молодий чубатий водій... Поруч із ним  — білоголовий чоловік. Він оглядає звеснілий степ  — у  сірих  очах  старого  світиться  радість.  Що  то  весна!Очі справжнього хлібороба завжди повняться радістю, коли він  бачить,  як  навесні  оживає  земля,  купається  в   молочних  ви-парах  туманів  і  проростає  травами  та  хлібами.Радів тій порі Степан Петрович Твердохліб, оглядаючи розбуджені  весняним  громом  степи,  вмиті  дощами,  зігріті  сонцем, приголублені  сизими  крилами  туманів...—  Постоїмо  трохи  та  й  води  нап’ємося  з   криниці.—  Це  можна,—  погодився  водій.Набравши  повен  поставець  ключової  живиці,  Твердохліб жадібно  пив.  І  була  та  вода  солодшою  за  медовицю,  вода  з   рід-ного  джерела.Степан  Петрович  присів  на  пеньку  поблизу  криниці  і  за -мислився.З  виду  Твердохлібові  можна  дати  не  більше  шістдесяти років.  Обличчя  моложаве  й  рум’яне.  Засмаг  на  сонці...  Голова в  нього  була  сива,  аж  біла.  Зовнішністю  нагадував  поважного маститого  академіка.  Сивуваті,  коротко  підстрижені  вуса,  зате брови  були  на  диво  чорні  і  виразно  підкреслювали  оту  сивину. Під насупленими волохатими бровами глибоко запали розумні сірі очі.  Вони  завжди  були  теплі  й  ласкаві.  Навіть  тоді,  коли  гні -вався, очі світилися добротою. Був Твердохліб середнього зросту, міцно  збитий,  але  не  огрядний.  Широкий  у  плечах,  руки  великі й  жилаві,  як  у  косаря  або  молотника.  Він  справді  походив  з  ко-сарського  роду...Твердохліб,  овіяний  весняним  вітром,  думав  свою  думу.  Із глибини  душі  народжувалися  слова   —  незвичайні,  не  буденні, а   високі,  одухотворені,  як  і   душа  його.  Вони  кружляли  над ним,  ніби  молоді  птиці,  в   якомусь  хмільному,  збудженому  хороводі...
(224  сл.)   ( За  І.  Цюпою)