Бути амбітним і досягти неабияких висот у житті - це, безумовно, добре. Таких людей усі поважають. Але є люди, які заслуговують на повагу не менше, хоча їхні досягнення не такі великі і помітні.
Наприклад, усі поважають науковця, що зробив важливе відкриття, архітектора, що побудував гарне місто, керівника, що налагодив виробництво. Але не слід забувати, що цим людям допомагали тисячі й тисячі людей - лаборантів, будівельників, робітників, і без їхніх зусиль неможливо було б обійтися. Ці люди робили свобю роботу чесно й добросовісно, вони внесли свій вклад у велику справу. Тому вони безумовно заслуговують на повагу.
До того ж, у кожної амбітної та успішної людини була мати, що доклала багато зусиль, щоб виховувати свою дитину як слід, і це їй вдалося. Це - її велике досягнення, але ж про це ніхто не знає. Я вважаю, що матері завжди заслуговують на повагу, бо без них було б важко вирости справжньою людиною.
Навесні з’являються перші паростки з землі, немов роблять перші кроки. Вся природа оживає. Дзюрчать струмки. Радіють весняному сонечку звірі, в лісі з-під снігу визирають перші проліски. Але не тільки природа вбирається в яскраві барви, а й люди скидають з себе теплі шуби. Хочеться йти вулицею та посміхатися.
Літо занурює нас у казковий світ. Влітку сонце яскраве, а небо блакитне, бездонне.
Восени ми можемо ігати різні красиві пейзажі. З настанням осіннього періоду крони дерев жовтіють — наближається пора золотої осені. Настає бабине літо. Дерева стоять задумливі, наче згадуючи минулі літні дні. Вони дивляться високими вершинами вдалину, немов намагаються зазирнути у майбутнє.
Зима теж по-своєму особлива. Дерева стоять у снігу, ніби яблуні в цвіту. Білі-білі. А сніг блищить на сонці, іскриться і переливається. Мороз малює нам на склі чудові візерунки.
Скільки за рік було всього гарного, доброго!
Осінь сумно шелестіла листям. Потім зима дарувала блискітки свої. З іконою і вербою ми зустрічали весну, раділи їй. А після весни нас зігрівало літо, даруючи тепло й щиру ласку.
Наприклад, усі поважають науковця, що зробив важливе відкриття, архітектора, що побудував гарне місто, керівника, що налагодив виробництво. Але не слід забувати, що цим людям допомагали тисячі й тисячі людей - лаборантів, будівельників, робітників, і без їхніх зусиль неможливо було б обійтися. Ці люди робили свобю роботу чесно й добросовісно, вони внесли свій вклад у велику справу. Тому вони безумовно заслуговують на повагу.
До того ж, у кожної амбітної та успішної людини була мати, що доклала багато зусиль, щоб виховувати свою дитину як слід, і це їй вдалося. Це - її велике досягнення, але ж про це ніхто не знає. Я вважаю, що матері завжди заслуговують на повагу, бо без них було б важко вирости справжньою людиною.
У кожної пори року є свої особливості.
Навесні з’являються перші паростки з землі, немов роблять перші кроки. Вся природа оживає. Дзюрчать струмки. Радіють весняному сонечку звірі, в лісі з-під снігу визирають перші проліски. Але не тільки природа вбирається в яскраві барви, а й люди скидають з себе теплі шуби. Хочеться йти вулицею та посміхатися.
Літо занурює нас у казковий світ. Влітку сонце яскраве, а небо блакитне, бездонне.
Восени ми можемо ігати різні красиві пейзажі. З настанням осіннього періоду крони дерев жовтіють — наближається пора золотої осені. Настає бабине літо. Дерева стоять задумливі, наче згадуючи минулі літні дні. Вони дивляться високими вершинами вдалину, немов намагаються зазирнути у майбутнє.
Зима теж по-своєму особлива. Дерева стоять у снігу, ніби яблуні в цвіту. Білі-білі. А сніг блищить на сонці, іскриться і переливається. Мороз малює нам на склі чудові візерунки.
Скільки за рік було всього гарного, доброго!
Осінь сумно шелестіла листям. Потім зима дарувала блискітки свої. З іконою і вербою ми зустрічали весну, раділи їй. А після весни нас зігрівало літо, даруючи тепло й щиру ласку.