Через усе моє дитинство тече річка Сіверський Донець. Починається вона десь там, де води його ще по вінця затоплюють прарічище повенями, де колись військо князя Ігоря купало коней, де землі дарують справді царські скарби археологам.
Береги ріки рясно поросли вербами, густо помережані стежками людських доль, тягнуться кудись далеко, щоб на обрії злитись з небом і знову повернутися над селом обрамленням Чумацького Шляху, створити вічну взаємодію землі й неба, плинного й вічного, насущного і почасового.
Приємно купатись у водах Сіверського Дінця, у ніжності зоряних ночей, у пісенному морі сільських вечорів, коли село співає кожним своїм гомоном, де діти збираються на ігрища, де селяни вечеряють після втомливої цілоденної праці на толоці.
Саме звідси в мене природна любов до рідного краю, села, повага до людей.
Відповідь криється в самому висловлюванні,адже ни відкривши свою душу,сердце "відполірувати" розум не можливо порозумітися із суспільством. як багато людей,в наш час,дуже часто закриваються в собі,задля того щоб зрозуміти,осмислити свої помилки,поведінку,вчинки. але можна так надовго закритися,що не встигнеш оком змигнути як відцуєш - час плине без тебе,і намагаєшься наздогнати,та марно треба його наздогнати і як найшвидше. але моя думка така - треба менше закриватися в собі,і більше віддаватия світові: почуттям,емоціям,думкам в решті-решт. і з рештой зациклившись у собі можна так самому і залишитися. потрібно якось розважати себе гулять з друзями,більше часу проводити з близькими людьми,ніколи не нехтувати їхньою увагою,читати по більше книг - ну це,звісно,залежить від самої людини: что на скільки в цьому зацікавлений. отже,на мою думку відповідь заключається у самому питанні - "щастя твоє в тобі самому: пізнавши себе, пізнаєш усе, а не пізнаєш себе, ходитимеш у темряві"
Через усе моє дитинство тече річка Сіверський Донець. Починається вона десь там, де води його ще по вінця затоплюють прарічище повенями, де колись військо князя Ігоря купало коней, де землі дарують справді царські скарби археологам.
Береги ріки рясно поросли вербами, густо помережані стежками людських доль, тягнуться кудись далеко, щоб на обрії злитись з небом і знову повернутися над селом обрамленням Чумацького Шляху, створити вічну взаємодію землі й неба, плинного й вічного, насущного і почасового.
Приємно купатись у водах Сіверського Дінця, у ніжності зоряних ночей, у пісенному морі сільських вечорів, коли село співає кожним своїм гомоном, де діти збираються на ігрища, де селяни вечеряють після втомливої цілоденної праці на толоці.
Саме звідси в мене природна любов до рідного краю, села, повага до людей.
Объяснение: