Який Стиль тексту [1]В українців завжди небезпечним вважалося лихослів’я, особливо в хаті. [2] Якщо в таку хвилину пікся хліб, він міг невдатися. [3] Не годилося згадувати в хаті нечисту силу. [4] Пам’ятай також, що лайливі слова шкодять не лише тому, хто їх вимовляє, а й тому, хто їх чує
Тільки-но сходить сніг навесні, до життя пробуджуються одні з найулюбленіших дерев, що ростуть у наших краях. Вони прикрашають вулиці українських міст та парки, а також ліси та поля. Вони ростуть майже скрізь. Це берези.
Весна ще не запанувала у світі, а під білою березовою корою вже стрімко біжать соки. Це гарне дерево після зимового сну готується до нової пори.
Спершу набухають яскраво-зелені березові бруньки. Потім вони розкриваються у клейкі запашні листочки. Я обожнюю їхній запах після запахів зими та сирості – адже це справжній аромат весни та життя! Спершу ці листочки маленькі та схожі на сердечка. Поволі вони стають більше та одягають білокоре деревце у шати свіжої зелені. Тоді дерево прикрашає себе ще і пахучими світло-зеленими сережками.
Бувають берези із сірою корою, навіть із чорною. Наука каже, що видів цього дерева у світі зустрічається біля ста сорока. Але найгарніша – це біла береза. Навесні вона нагадує тоненьку юну дівчину. Гнучка берізка наче вдягнена у сліпучо-біле вбрання, подекуди з чорними смугами. А зверху ще й яскраво-зелений плащ накинутий. До того ж ця красуня одягає сережки.
Берізки навесні дарують нам, окрім насолоди своєю красою, ще одну цінну річ. Це березовий сік, який дуже корисно пити, особливо дітям. Лісничі вміють зібрати цей цілющий напій обережно, щоб зайвий раз не зашкодити дереву. Але деякі «збирачі» роблять це жорстоко, полишають на дереві надрізи, наче відкриті рани, з яких даремно тече сік. Не можна такого робити, берізки треба берегти. І тоді кожної весни красуні в сережках будуть радувати нас своїми стрункими постатями, свіжими ароматами та, у разі потреби, живильним напоєм