все, що є на землі, створено природою. коли йдеться мова про гармонію між людиною та природою, постає питання про їхній взаємозв'язок та відданість один одному. природа може прожити без людини, а от людина без природи - ні. і лише від людини залежить, якою буде природа навколо нього. людина завжди брала від природи те, що потрібно їй для існування: іжу, одяг, будівельні матеріали тощо.в поєднанні з природою, далеко від шуму міста та машин людина може відчути те духовне наповнення, яке буває лише на природі. без технічного прогрессу неможливе наше життя. але без природи неможливо розвиватися духовно. у наш час все змінилося, ми використовуємо більше синтетично створених матеріалів, а залишками від їх виробництва забруднюємо те, що залишилося від колишнього багатства природи. світ рослин, тварин, світ чистого повітря все більше віддаляється від сучасної людини, а це означає, що людина втрачає колишню гармонію зв'язку з навколишнім середовищем. ця гармонія являє собою велику духовну цінність, тому її треба берегти.
Осінь часто називають золотою. Чому, здогадатися неважко: листя на деревах із зеленого перефарбовується в різні відтінки золотого. Жовта охра, червона мідь, зеленувата латунь, коричнева бронза, блідо-жовте і оранжево-жовте золото — всі ці кольори насамперед нагадують про осінь. Подивишся на ліс, який весь пофарбований у такі відтінки, й мимоволі подумаєш: так, золота осінь. Це дуже красива пора, можливо, найкрасивіша в році. У всякому разі, багато художників особливо люблять писати саме осінні пейзажі. Ця тема дає їм найбагатший вибір фарб.
Шкода, що пора ця зовсім недовга. Якщо календарна осінь триває три місяці, то золота осінь — коли всі дерева стоять жовті — всього два-три тижні. І ось, порадувавши наші очі чистими золотими відтінками, листя раптом починає швидко обсипатися.
Те листя, яке ще залишається на деревах, рідшає щодня, листопад посилюється. Земля теж стає покритою золотом, і це золото — опале листя — шарудить під ногами. Від розуміння того, що ця краса недовговічна, настрій мимоволі стає трохи сумним…
Чим більше листя на землі, тим менше його на деревах. І одного разу листя на деревах не залишиться зовсім, тільки чорні голі стовбури. Це теж все ще осінь, але вже не золота.
все, що є на землі, створено природою. коли йдеться мова про гармонію між людиною та природою, постає питання про їхній взаємозв'язок та відданість один одному. природа може прожити без людини, а от людина без природи - ні. і лише від людини залежить, якою буде природа навколо нього. людина завжди брала від природи те, що потрібно їй для існування: іжу, одяг, будівельні матеріали тощо.в поєднанні з природою, далеко від шуму міста та машин людина може відчути те духовне наповнення, яке буває лише на природі. без технічного прогрессу неможливе наше життя. але без природи неможливо розвиватися духовно. у наш час все змінилося, ми використовуємо більше синтетично створених матеріалів, а залишками від їх виробництва забруднюємо те, що залишилося від колишнього багатства природи. світ рослин, тварин, світ чистого повітря все більше віддаляється від сучасної людини, а це означає, що людина втрачає колишню гармонію зв'язку з навколишнім середовищем. ця гармонія являє собою велику духовну цінність, тому її треба берегти.
Відповідь:
Осінь часто називають золотою. Чому, здогадатися неважко: листя на деревах із зеленого перефарбовується в різні відтінки золотого. Жовта охра, червона мідь, зеленувата латунь, коричнева бронза, блідо-жовте і оранжево-жовте золото — всі ці кольори насамперед нагадують про осінь. Подивишся на ліс, який весь пофарбований у такі відтінки, й мимоволі подумаєш: так, золота осінь. Це дуже красива пора, можливо, найкрасивіша в році. У всякому разі, багато художників особливо люблять писати саме осінні пейзажі. Ця тема дає їм найбагатший вибір фарб.
Шкода, що пора ця зовсім недовга. Якщо календарна осінь триває три місяці, то золота осінь — коли всі дерева стоять жовті — всього два-три тижні. І ось, порадувавши наші очі чистими золотими відтінками, листя раптом починає швидко обсипатися.
Те листя, яке ще залишається на деревах, рідшає щодня, листопад посилюється. Земля теж стає покритою золотом, і це золото — опале листя — шарудить під ногами. Від розуміння того, що ця краса недовговічна, настрій мимоволі стає трохи сумним…
Чим більше листя на землі, тим менше його на деревах. І одного разу листя на деревах не залишиться зовсім, тільки чорні голі стовбури. Це теж все ще осінь, але вже не золота.
Пояснення: