У червні в коморі пусто, а на полі густо. Хто вранці плаче,той ввечері сміється. Хто рано встає, тому Бог подає. Йому влітку-жарко, а взимку-холодно Хай і смішно, аби затишно. Зробиш спішно-вийде смішно. Буде тому голодно, хто в жнива холодку шукає. Ластівки низько літають — дощ обіцяють. Високо і швидко пливуть у небі хмари — на гарну погоду. Хто влітку холодку шукає, той взимку голодним засинає. Риба шукає, де глибше, а людина —де краще. Тихше їдеш — далі будеш. Не лінися рано вставати та змолоду більше знати! Око бачить далеко, а розум ще дальше.
Перший хліб. Ніде у світі того не роблять, що роблять лемки, освячуючи перший хліб. Обирають найбільшу піч у Зелених Млинах, за коровайниць, ті випікають велетенський коровай, із нього мелива, одягають хлопця і дівчину в старовинний національний одяг, покладають їм пшеничні вінки на голови, тоді беруть коровай на рушник і через усе село з музиками несуть до майдану. На майдані процесію зустрічає натовп, перед яким стоїть стіл, застелений білою скатертю. З натовпу виходить найстарший із лемків і найстарша з лемківень, також у старовинних костюмах, приймають коровай від молодих і дарують його народові — покладають на стіл. Старий говорить якісь високі слова про хліб, про одвічне благо мати його сьогодні та повсякчас, про щастя сіяти та збирати його, про землю, яка ні до чого не здатна без людської любові та без наших рук. Тоді бере ножа, і, доки музики грають «Твій день настав», лемки підходять до столу породинно, і кожна з родин отримує свою частку короваю, до числа їдців. Вільно той шматок поділити і з’їсти тут же таки і вільно однести додому й причаститися новим хлібом у родинному колі, після чого дозволено всім учиняти хліб з нового врожаю.
Перший хліб. Ніде у світі того не роблять, що роблять лемки, освячуючи перший хліб. Обирають найбільшу піч у Зелених Млинах, за коровайниць, ті випікають велетенський коровай, із нього мелива, одягають хлопця і дівчину в старовинний національний одяг, покладають їм пшеничні вінки на голови, тоді беруть коровай на рушник і через усе село з музиками несуть до майдану. На майдані процесію зустрічає натовп, перед яким стоїть стіл, застелений білою скатертю. З натовпу виходить найстарший із лемків і найстарша з лемківень, також у старовинних костюмах, приймають коровай від молодих і дарують його народові — покладають на стіл. Старий говорить якісь високі слова про хліб, про одвічне благо мати його сьогодні та повсякчас, про щастя сіяти та збирати його, про землю, яка ні до чого не здатна без людської любові та без наших рук. Тоді бере ножа, і, доки музики грають «Твій день настав», лемки підходять до столу породинно, і кожна з родин отримує свою частку короваю, до числа їдців. Вільно той шматок поділити і з’їсти тут же таки і вільно однести додому й причаститися новим хлібом у родинному колі, після чого дозволено всім учиняти хліб з нового врожаю.