Інколи люди задають собі різні запитання. Одне з них «Навіщо нам знати історію свого народу?» .На мою думку, історія нам ніколи не завадить.По-перше, якщо б ми не знали історії,можливо, у нас би ніколи не було Різдва або інших важливих свят. Ще із давнини до наших часів дійшли дуже цікаві звичаї та обряди,якими лиди користуються і зараз. Один із них-це дідух на святковому столі,який є оберегом на цілий рік. Люди вірять якщо дотримуватись цього звичаю цілий рік буде багатим та успішним.По-друге, подоружуючи Україною ми завжди будемо знати коли і за яких обставим збудовано те чи інше місто. Історія його винекниння може бути дуже ціуавою та захоплюючою.Отож, потрібно хоч трішки знати історію свого краю. Аби наступні покоління теж знали яка багата наша Україна.
Ім'я М. А. Шолохова відомо всьому людству. Його видатної ролі у світовій літературі XX століття не можуть заперечувати навіть супротивники соціалізму. Добутку М. А. Шолохова вподібнюються епохальним фрескам. Проникливість - таке визначення таланта Шолохова. Під час Великої Вітчизняної війни перед письменником устало завдання: разити своїм повним пекучої ненависті словом ворога, зміцнювати любов до Батьківщини в радянських людей. Провесною 1946 року, тобто в першу післявоєнну весну, зустрів випадково М. А. Шолохов на дорозі невідомої людини й почув його оповідання-сповідь. Десять років виношував письменник задум добутку, події йшли в минуле, а потреба висловитися все збільшувалася. І от в 1956 році за кілька днів було завершене оповідання-епопея «Доля людини». Це оповідання про великі страждання й велику стійкість простої радянської людини. У головному герої, Андрію Соколові, з любов'ю втілені риси російського характеру, збагачені радянським життя: стійкість, терпіння, скромність, почуття людського достоїнства, що злилося з почуттям радянського патріотизму, з великою чуйністю на чуже лихоОповідання складається із трьох частин: авторської експозиції, оповідання героя й авторської кінцівки. Уже в експозиції намечаются дві основні теми оповідання - війни й весни, життя й смерті. Автор спокійно розповідає про прикмети першої післявоєнної весни, він як би підготовляє нас до зустрічі з головним героєм, Андрієм Соколовим, ока якого, «немов присипані попелом, наповнені такий неизбивной смертною тугою, що в них важко дивитися». Епічний авторський зачин переміняється драматично перенасиченим оповіданням, «оповіданням в оповіданні». Соколів згадує про минуле стримано, утомилося, перед сповіддю він «згорбився», поклав на коліна більші, «черстві» руки. За друга година оповідання перед нами проноситься ціле життя, а стислість оповідання лише підсилює драматизм. І дійсно, доля Соколова повна таких тяжких випробувань, таких страшних втрат, що здається, неможливо людині винести все це й не зломитися, не впасти духом.
