З поданих речень складіть одне речення зі сполучниковим і без сполучниковим звязком добавив потрібно розділові знаки "Небо знов молоде й блакитне. Лютий спить непробудним сном. А весна усміхнулась квітнем, яснооким малим пустоном."
​

Ось і приходить ця дивна холодна пора зима. Повітря стає важке та морозне, дерева вранці вкриті білими ковдрами, а на землі блистить сріблом свіжий білий сніг. Ранки стають з кожним днем темними та холодними. Природа завмирає до весни. Пташки вже давно відлетіли до тепла та сонця, медведі лягають у довгу сплячку. Здається, світ починає засинати разом із природою, але досить сонцю виглянути із-за хмаринок - як ти знову розумієш, що світ живе і дихає разом із тобою. Проходячи засніженими вулицями, ти милуєшся красою та чистотою цієї холодної пори року. Все ж таки, є щось у  зимі загадкового та приємного.

На луках. Це квіти зробили луки такими розмаїтими й запашними, бо їх було надзвичайно багато — синіх, червоних, білих, Жовтогарячих. Дивишся — і очі розбігаються. Кожна бджілка, кожна комашка летить до якоїсь квітки, як до знайомої. Ось ромашка з білими рясними пелюстками й золотою серединкою. На неї сів метелик із барвистими й легкими, мов пелюстки, крильцями. А он дзвіночок хитає раз у раз голівкою та ніби кличе: день-дзень, я тут! Глядь — до нього джмелик у гості! А придивитися до низу різнотрав’я, — то це просто диво! Хто тут тільки не мандрує: мурашки своєю злагодженою командою торують стежку до свого замку, якісь чорненькі жучки, що поспішають так, ніби спізнюються на якісь урочистості, маленькі метелики, що спустилися донизу відпочити від своїх клопотів…

 Дивовижний світ, і хочеться до нього дослухатися, вбачати кожний порух, бо це так захоплююче й надзвичайно привабливо. І я ніби перетворююсь на мандрівника, що мандрує цим казковим світом під назвою Природа.