З поданого ряду слів випишіть дев'ять іменників, що належать до ІV відміни. У виписаних словах підкресліть третю від початку букву й прочитаєте ім'я та прізвище одного з ватажків повстання гайдамаків. Змія, змій, змієня, змійка, лев, левеня, левенятко, пташеня, пташка, птах, пташечка, вівця, ягня, овечка, тигрик, тигреня, тигрисько, хлоп'я, хлопчик, хлопчисько, цуцик, щеня, собачка, дитина, дитя, дитятко, граченя, грак, грачок.
На краю лісу росли горіх і каштан. Одного ранку проснувся горіх, дивиться - каштан увесь білий.
- Звідки в тебе така гарна одіж? - радіючи за нього, запитав горіх.
- Це цвіт, - гордо відповів каштан. – В тебе такого не буде.
Горіх зітхнув.
- О-о! Який чудовий в каштана цвіт!
То діти завітали до лісу і милувались каштаном. На горіха ніхто й не глянув.
Як каштан відцвів, горіх зацвів. Його цвіт був дуже скромний. Каштан глянув і відвернувся: «Аж соромно рости поряд. Що подумають, коли дізнаються про те, що він мій друг?»
Пройшов час... На обох деревах з’явились зелені плоди. Згодом на горіх почали сідати птахи і клювати їх. Ті зривались з гілок, падали на землю. Каштан сміявся:
- Дивись! Моїх не чіпають. Бояться.
Подивився горіх, а вони обсипані зеленими колючками. Дійсно страшно. Глянув на свої, а ті гладесенькі, беззахисні. Зітхнув бідолаха та мовчки порадів за друга.
Наступила осінь. Почали плоди обпадати. Зелена шкурка на них лопалась. Нападало їх так багато, що землю вкрили. Глянув каштан вниз, і каже з погордою:
- Ось ці гарні - мої, а ті всі решту - твої.
Горіх і собі глянув… А там серед гладеньких рудих каштанів валялись зморщені горіхи.
Зітхнув горіх і промовчав.
- Ой! Які гарні каштанчики! – раптом почули.
Це знову були діти. Вони похапцем збирали каштани.
- Ох, ці діти! – промовив хтось поряд. - Збирайте горіхи, в них такі смачні зернятка.
Глянули друзі, а ж то дорослі надійшли.
- Ой! Правда! Я так люблю горішки! - вигукнув хтось з дітей.
- І я! І я! – загукала малеча.
Вони висипали каштани і почали набивати кишені горіхами. Через хвилю на землі валялись лиш нікому не потрібні каштани.
- Тату! А що ж буде з ними? - запитав хтось.
- Та, напевне, дикі свині з’їдять.
Жаль стало горіху каштана. Хотів підбадьорити його, та той знову відвернувся. Тепер від сорому…
У кожної людини, звичайно, своє уявлення про щастя. Хтось мріє про шматок хліба, хтось про власний острів, а хтось хоче прочитати рідкісну книгу або побачити твір мистетва. У наш час, коли для багатьох людей матеріальне важить більше за все на світі, треба нагадувати людям, що є й інші цінності, інші бажання й мрії. Яке щастя мати можливість отримати омріяну професію, працювати за покликанням. Ну і звичайно отримувати за це достойну платню. Адже тоді не треба замислюватись над проблемою де взяти гроші на... Можна прцювати, читати книги, мандрувати і робити ще багато цікавих речей. Отже, зміст поняття "щастя" залежить від суспільства, його рівня розвитку, рівня освіи суспільства і його членів.
Якщо людина неосвічена, "темна", у неї немає ніякої цікавості до світу, який її оточує. "Ситий голодного не розуміє", - кажуть в народі. І недаремно. Людину треба нагодувати, вивчити, розвинути духовно. І вона потягнеться до світлого.